fbpx
Історії з життя
Коли гостро постало питання вже не про переїзд, про порятунок ми зібравши речі подались з сім’єю до столиці. Там у чоловіка була квартира у якій уже кілька років проживала його сестра. Квартира трикімнатна, ми думали, що на шість чоловік місця буде з головою, але так не вважала сестра чоловіка

Коли гостро постало питання вже не про переїзд, про порятунок ми зібравши речі подались з сім’єю до столиці. Там у чоловіка була квартира у якій уже кілька років проживала його сестра. Квартира трикімнатна, ми думали, що на шість чоловік місця буде з головою, але так не вважала сестра чоловіка.

Ми ніколи не планували жити у цій квартирі. Вона дісталась чоловіку від його батька у спадок, ми її здавали, а коли сестра його заміж вийшла стала жити там за символічну плату. Домовленість була, що коли наш син виросте і надумає там жити, вона житло звільнить.

Проте життя внесло свої корективи. Ми не мали наміру виставляти сестру чоловіка з квартири. Та ми й у столиці жити не хотіли зовсім. нам наше село було найпрекраснішим місцем, туди ми плануємо повертатись.

З сестрою ніколи непорозумінь не було. Мабуть тому, що ми жили окремо. Ми перетиналися лише у свята, що й сприяло сімейній ідилії.

У кожного було своє життя і свій ритм, тому непорозуміння однаково виникли. Родичка почала чіплятися до мене просто так. А потім взагалі заявила, що ми її об’їдаємо, і наполягла на тому, щоб кожен мав свій холодильник. Для мене подібна ідея прозвучала дивно, бо ми купували продукти для себе. а вони для себе. Але сперечатися з нею я не стала.

Невдовзі я почала помічати, що їжа з нашого холодильника пропадає. То ковбаса кудись зникне, то йогурт. Я претензій не висувала, адже мені було не шкода. Навіть стала трішки більше купувати, адже розуміла, що ситуація нині не проста і сестра чоловіка навряд із добра так робить.

Проте одного разу я побачила. як вона щось шукає у нашому холодильнику. Я пройшла повз мовчки, ну не опускатись же до того, щоб з’ясовувати стосунки через дрібниці. Але почала саме сестра чоловіка:

— А що? – говорить і аж підстрибує вся, – Приїхали господарі. Все у вас є. А ми працюємо працюємо і ніц не маємо. Міг би твій чоловік по-братерськи вчинити і цю квартиру на двох поділити. Он і ковбасу дорогу купила і йогурт. Так не справедливо. – і аж ногами тупцює.

Я вийняла усе, що було в холодильнику і віддала сестрі чоловіка спокійно. Але для сесбе зрозуміла, що нашу доброту і прихильність тут ніхто не оцінив і не оцінить. Того ж вечора мала непросту розмову із чоловіком. Він, як виявилось, також невдоволений поведінкою як сестри, так і її чоловіка. Вони обоє сприйняли наш приїзд, як особисту образу і контролювали кожен наш крок у “своєму” домі.

учора мали неприємну розмову з його сестрою. Коли вона щось вимовляла мені за порядок на кухні увійшов чоловік і попросив її збавити обороти, на що та й до нього щось лихе сказала. напевне, то й була остання крапля – чоловік попросив сестру, або згадати на чиїй території вона проживає. аби з’їхати і хазяйнувати деінде.

Вже сьогодні приїхав вітчим і мама чоловіка. таке робилось, словами не передати. Виявилось, що вся родина дико ображена на нас, адже мій чоловік не поділив спадок порівну і тепер він не має права і слова сестрі сказати.

Чоловік навіть речі зібрати сестрі не дав – вказав на двері. Вони поїхали. а вже через годину вона мені телефонує, просить прощення і говорить, що погарячкувала.

У неї до мене прохання, побалакати з чоловіком, аби ми знову усі разом жили, адже у них в столиці і робота і життя вже налагоджене.

А я вже й не знаю, що робити? Може й справді одумалась. Чи все ж не варто з чоловіком ні про що говорити?

10,01,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page