Я зібрала речі і раденька поїхала в невістки, мама мені радила кликати свекруху мамою і в усьому слухатися і тоді мені легко буде жити.
Тому я з порогу й сказала:
– Доброго дня, мамо!
– Яка я тобі мати?, – свекруха аж побіліла, а губи посиніли, – У мене син єдиний, моя гордість і радість, а ти мені ніхто! Та якби Олежик мене перед фактом не поставив, то ноги б твоєї тут не було!
Я вся зменшилася, не такої гостинності чекала. Вирішила, що буду слухатися її, але ж де я знала, що я буду виконувати таку важку роботу? В хаті була й вода і ванна. Але я мала прати в ручну і носити відра з колодязя, щоб «вода прибувала».
– Нема чого мені світло гонити, ти молода і маєш вчитися економії!
Так само не треба було «світити світла» ввечері, а стемніло і лягати спати, щоб зранку самого встати і починати подвійну роботу.
Газом не треба було палити, бо купа дров і треба палити в печі, носити дрова та швиденько рухатися, щоб встигнути все приготувати, поки горить в печі: і сніданок і обід, бо вечерю вона дозволяла розігрівати на газі, а от обід томився за заслінкою, щоб був ще гарячим на обід.
На городі я мала два рази сапати: вперше, коли тільки картопля випиналася з землі. А другий раз, коли треба було підгрібати, а картопля до того часу заростала вдруге.
Біля сіна я так само мала робити подвоєно – висушити, а потім скласти в копиці і чекати, коли дощі його вимочать до чорного, далі знову розпускати і сушити, бо замокло.
Розумієте, я не була якась затуркана дівчина, у мене за плечима був інститут і я планувала працювати в школі вчителькою, а ця робота заради роботи виснажувала мене морально і фізично.
Чоловіка довго не було, нарешті він приїхав і свекруха бігала навколо нього і щебетала, яка я недоладна, але вона працює над моїм виправленням.
– Оксанко, чого ти у мене така немудра, – ласкаво говорив Олег, а мені очі округлювалися, – Мама тебе навчить життю.
– Ми завжди будемо жити з мамою, – спитала я його.
– Так, ти будеш з нею, а я буду їздити на роботу.
Така перспектива мені ніяк не підходила і я зрозуміла, що не все можеш витримати заради коханої людини.
Носила мене свекруха довго в зубах, казала, що я їй сина збавила, але він лишився з нею, а не пішов за мною, то чого вона до мене претензії висловлює? Хай живе з такою мамою, а я так жити не буду. Якщо я вчу дітей. що вони мають поважати один одного, а сама дозволяю з собою таку поведінку, то який я приклад для наслідування?
Мої батьки все зрозуміли, що не завжди людина живе в тому столітті, в якому народилася. Інколи вона живе такими дрімучими уявленнями, які ніяк не хоче викорінити, вірить у них свято і всі інші їй не такі. Їй нічого не поясниш, ніяк не переконаєш, вона така й буде.
Не розумію, чому Олег цього не побачив, адже він їздить у світ, дім свій облаштував так, як вже тепер є, але те, що виробляє матір чи не бачить чи не хоче бачити. Він женився і дружина живе в його матері, я не знаю чи на довго її стане.
Я ж теж знайшла іншого чоловіка, який мене розуміє і я вважаю, що це дуже важливо – чути один одного, а не лиш спостерігати чи виконали твої накази і тільки за правильне виконання хвалити.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
