fbpx

Коли мамі Валі стало зле, ми з чоловіком не задумуючись повернулись із заробітків її доглядати. Я ще кілька разів повертала в Чехію, та вже коли злягла свекруха зовсім, то так ми біля неї й залишились. Дім наш і так роки стояв, то ми лиш найнеобхідніше до мами перевезли. Вісім років минуло і ось, коли не стало свекрухи моєї, дізнаємось ми новину

Коли мамі Валі стало зле, ми з чоловіком не задумуючись повернулись із заробітків її доглядати. Я ще кілька разів повертала в Чехію, та вже коли злягла свекруха зовсім, то так ми біля неї й залишились. Дім наш і так роки стояв, то ми лиш найнеобхідніше до мами перевезли. Вісім років минуло і ось, коли не стало свекрухи моєї, дізнаємось ми новину.

Ми із чоловіком завжди гарно і дружно жили. Не було у нас жіночої і чоловічої роботи – все разом та разом. Він і посуд миє і їсти варить, а я біля нього перша помічниця, як дрова пиляти, чи косити де.

Свекруха мене любила завжди і дуже тішилась нашим відносинам. Усе казала, що було би добре, якби і у сина її меншого така ж доля випала, бо сам та сам.

Але не від примх долі одиноким був брат чоловіка. Ще змолоду любив Антон за комір залити. Та аби ж тільки це – друзі йому були на першому місці. Одруженим він був, та жінка вже за пів року і пішла від нього бо ж він сім’єю і не цікавився – все гульки в голові.

З чоловіком ми на заробітки, то так уже просила свекруха Антона забрати від друзів, що й його з собою теж узяли. От тільки він працював і робив гарно не довго. Як тільки перші копійки у кишенях з’явились, так і пустився берегу. Свекруха все жалілась на його друзів в селі, мовляв, то вони винні в такому його житті. Однак, він і в Чехії з мінімальним знанням мови знайшов собі нових напарників.

А одного дня він нам сказав, що їде кудись зі знайомими на новий об’єкт. Толком нічого не пояснив і повіявся. Ото лиш і телефонував раз на кілка тижнів, просив позичити трохи грошей, бо ж якісь там тимчасові негаразди мав.

Одного разу приїхав з нареченою до нас на гостину. Видно було, що гроші брат мав, бо показово ними розкидався. Ну, але за тиждень до нас приїхав і вже з нами працював трохи, а потім в Україну повернувся. Ми й видихнули, бо відповідати за велику дитину нестабільну – важко.

А коли стало зле свекрусі моїй саме ми її і доглядали багато років. Я ще кілька разів у Чехію їздила, бо ж і в аптеку гроші треба чималі, і діти наші студенти, і ми їсти хочемо. А коли свекруха злягла, так я вже й дома була. Ото чоловік до фермера працювати місцевого пішов, то так уже й ми осіли.

Маму Валю у засвіти провели ми місяць тому. Ще на прощанні до нас підійшла староста села і сказала, що у неї на збереженні заповіт моєї свекрухи.

Ми здивувались щиро, бо нам мама Валя нічого ніколи і не казала. Ну, але пішли у прийомний день дізнатись, що і як.

— Найперше – ось. – вручила вона нам листа підписаного рукою моєї свекрухи. – А потім я вже й заповіт вам дам.

Чоловік читав і в обличчі змінювався. Уже коли геть став як крейда, я того листа у нього із рук узяла. Свекруха моя писала про те, що дуже любить мого чоловіка, що вдячна йому за все і що завжди за нього молитиметься, та все що має залишить своєму меншому сину.

“У тебе і дім свій і жінка і діти. Як чого не маєш – заробиш. А Антон? Душа мені не спокійна за нього, не зможу я в спочити у Бозі знаючи що він лишається ні з чим. Зрозумій, я – мама. Тож боронитиму слабшого і підтримуватиму того, кому важче”

Ми мовчки вийшли і мовчки йшли у дім свекрухи. Зібрали свої речі, замкнули хату і пішли у наш, вісім років як не жилий дім, того ж дня.

— Я не піду проти останньої волі матері. – говорить мені чоловік, як тілки я починаю казати, що він повинен на свою частку претендувати. бачте, гордий він і дев’ять гектарів землі під столицею і дім вартісний готовий подарувати брату. який і проститись з мамою не приїхав.

Але я не така і буду стояти на тому. щоби чоловік заявив свої права. Бо гордіст гордістю. а в нас ще сини ростуть.

Ну от скажіть, хіба я не права?

You cannot copy content of this page