Коли мені набридло бути робочою силою в родині моєї опікунки, тітки Юлії, я подав позовну заяву про призначення іншого опікуна, мого рідного дідуся Олексія, який організував власне фермерське господарство. На той час мені якраз сповнилося шістнадцять, і я вже мав право вибору іншого піклувальника.
Мої батьки покинули цей світ одне за одним з різницею в півтора року: спочатку мама разом із новонародженою сестричкою, а потім і тато під час спуску в печеру(він був спелеологом). До цього ми десять років проживали в Запоріжжі, в подарованій дідусем квартирі.
Дідусь і бабуся хотіли забрати мене, свого внука, в село, але мамина сестра переконала їх залишити мене в місті, де я матиму більше перспектив для розумового і фізичного розвитку. І мені з нею було б добре, але я ніяк не міг звикнути до її вегетаріанського раціону, тому тайкома складав кишенькові гроші, щоб раз на тиждень накупити собі сардельок.
У дванадцять років я виявив бажання попрацювати на літніх канікулах, як деякі з моїх однокласників. Тітка Юля погодилася неофіційно влаштувати мене в поштове відділення. Листоноша, жінка старшого віку, що хотіла допрацювати до пенсії, але вже відчувала втому, дозволила мені розносити передплатникам газети й журнали й віддавала мені частину своєї зарплати. А через рік тітка відвела мене до знайомого, який у свою чергу провів на будівельний майданчик.
Хоч нова робота підручним була в рази важча, але й зарплата дозволяла мені купувати вдосталь м’яса й готувати собі страви. До того ж тітки Юлі по кілька днів не було вдома, так як працювала провідницею в поїзді далекого сполучення. Це давало мені можливість запрошувати в її відсутність друзів, до яких згодом долучилися і дівчата.
Сусіди поскаржилися в органи опіки, мовляв, голосна музика із квартири не дає їм спокійно спати. Почалися візити із перевіркою. Тітка змушена була змінити місце роботи, заборонила мені підзаробляти на ремонтах і стала контролювати кожен мій крок. А я вже так звик до самостійності, до безтурботного життя, як у дорослого юнака, що почав злитися на тітку, і нічого кращого не придумав, як стати скаржником у суді, але отримав відмову.
Мені б зупинитися, взятися за розум, підтягнутися в навчанні, щоб вступити в навчальний заклад, але я продовжував зустрічатися з дівчатами, кажучи їм, що мені то 19, то 20 років. Насправді, я і виглядав старшим завдяки зросту і натренованим м’язам. Обманюючи дівчат, я не подумав, що і мене можуть обманути. Одна із акселераток також додала собі солідності, сказавши, що їй вісімнадцять. Насправді, Аліні було тільки п’ятнадцять, мешкала вона з батьком, в мами була друга сім’я.
Про наші з Аліною стосунки дізнався її тато і вирішив покласти цьому край, так як мав щодо доньки перспективні плани її навчання і праці за кордоном. Він дізнався, де я живу, і приїхав поговорити зі мною, щоб я не морочив голову його неповнолітній донечці, якщо не хочу мати проблем. Коли ж від Юлії дізнався, що і мені недавно минуло сімнадцять, ледь не закипів від гніву.
Тітка сама звернулася до суду, що відмовляється від піклування, що я геть відбився від рук, що не може вона дати зі мною ради. Дідусь із бабусею вмовляли мене переїхати в село і працювати в їхньому успішному прибутковому господарстві. Але я вже спробував важко попрацювати і зрозумів, що то не моє гарувати ще й коло землі.
Зусиллям волі я змусив себе взятися за навчання, закінчити коледж. Проживати довелося в гуртожитку. Дідусь квартиру вирішив здавати, доки я не одружуся. А тітка Юля вийшла заміж за Аліниного тата й перейшла жити до нього. Аліна опинилася під подвійним контролем і після закінчення школи продовжувала навчання за кордоном. Ми з нею стали абсолютно байдужими одне до одного.
Зараз мені двадцять шість. Живу в квартирі, де й народився, працюю на підприємстві. Відвідую тітку Юлю, дідуся та бабусю. Але найбільше люблю подорожувати країнами Північної півкулі. Про одруження навіть не задумуюся. Не було в мене першого світлого кохання в роки юності, тільки розваги, нема зараз жодного почуття до красунь, яких бачу щодня. Вже й не віриться, що зможу колись покохати. А як ви вважаєте?
