Мені 39 років, у мене є дорослий син і зовсім нещодавно я зустріла свою кохану людину. Цей чоловік з’явився в моєму житті випадково, але зайняв важливе місце. Єдина проблема в тому, що він майже ровесник мого сина.
Моєму синові Олексію 20 років. З його батьком я розлучилася давно, тоді дитині було шість. Всі ці роки я жила одна. Звичайно, у мене були чоловіки, але ніхто з них не жив з нами і не був представлений синові як вітчим. Якщо чесно, то я вже й не думала, що зможу зустріти свою долю. Але життя внесло свої корективи.
Одного разу, я пішла зі своєю подругою в наше улюблене кафе. Ми хотіли посидіти вдвох і розслабитися після робочого тижня. Вечір вже підходив до кінця, як несподівано, мене запросив на танець хлопець. Я погодилася. Без зайвої скромності скажу, що я виглядаю набагато молодше за свої роки і до уваги чоловіків звикла. Мій випадковий знайомий був симпатичний і вів себе дуже тактовно. Потанцювавши з ним танець, а пішла з подругою додому.
На наступний день я побачила квіти під дверима квартири і номер телефону картці. Коли я подзвонила, виявилося, що букет надіслав мій вчорашній партнер по танцю. Він пройшов за мною ввечері і дізнався адресу. На мій подив, ми дуже довго спілкувалися по телефону. Молодик виявився вельми цікавим співрозмовником. Якось непомітно ми стали телефонувати кожен день. Кілька разів ми зустрічались в тому ж кафе, а потім наші стосунки плавно переросли в щось більше і глибше.
Тоді, я не думала, що це будуть серйозні стосунки. Я – доросла жінка, він – двадцятивосьмирічний хлопець. Що у нас може бути спільного? Проте, нам було добре разом, і у нас зав’язався роман. В
Через кілька місяців ми з моїм коханим проводили разом вихідні. І раптом, він несподівано зізнався мені в коханні. Сказав, що спостерігав за мною давно в тому самому кафе. Я йому подобалася, але він весь час не наважувався підійти. І одного разу ризикнувши – знайшов щастя. Тоді, я не знала, що відповісти на зізнання. Я просто мовчала. Після того, ми не бачилися тиждень. Він просто пропав, його телефон не відповідав. І в той момент, я зрозуміла, що не можу без нього. Мені дорогий цей чоловік і я не хочу його втратити. З того дня, як телефон знову з’явився в мережі, ми більше не розлучалися. Мій обранець вирішив перевірити мої почуття і зник, тим самим показавши мені, що я люблю його.
Коли мій двадцятирічний син дізнався, з ким я хочу поєднати свою долю, то втратив людську подобу. Що я тільки не почула в свою адресу. Я і старенька і геть не розумна, а ще не товаришую з головою. Все це моя дитина говорила сухо і з насмішко. Коли я сказала, що збираюсь жити зі своїм обранцем, син заявив, що бачити його у нашому домі не хоче.
Я розгубилась. Залишити свою квартиру на сина і поїхати жити до коханого, я просто не хочу, але й його сюди не приведеш! Як же бути? Я розгублена.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
