Я виріс у консервативній релігійній сім’ї. Усі мої родичі ходять до церкви, або працюють там. Коли вони познайомилися з моєю майбутньою дружиною, то полюбили її та прийняли як свою.
Ми зустрічалися два роки і після заручин зрозуміли, що чекаємо дитину.
Запрошення вже були розіслані, і ми вирішили провести весілля, коли наречена була на 5-му місяці.
Дізнавшись що скоро у нас з’явиться малюк, моя сім’я розлютилася. Вони запитали, чи я ще думаю про весілля. Я сказав – “Чому б і ні?”. Але вони явно засмутилися, особливо мама і тато.
— Наша сім’я завжди була відома своєю порядністю та Божими цінностями. Нам не потрібна брудна репутація. Якщо ти одружишся з вагітною жінкою, то заплямуєш наше ім’я.
Вони офіційно відмовилися від участі в урочистості, навіть після того, як я їм сказав, що все організував. Мовляв, я можу звинувачувати в цьому тільки себе і маю перенести весілля подалі, і краще в інше місто, щоб ніхто не асоціював це з нашою родиною.
Мені було важко, я намагався переконати їх і розмовляв із різними родичами, але:
Брат сказав, що він не має наміру виглядати посміховиськом перед парафіянами, і відхилив запрошення. Тітка прикинулася, що нездужає і сказала, що, мабуть, не зможе прийти.
Двоюрідний брат сказав, що в нього повно справ та поїздка. А ще заборонив дружині та дітям розмовляти зі мною з цього приводу. Дядько взагалі відчитав, розірвав запрошення та вигнав.
Я почував себе неповноцінно. Ніхто з членів моєї родини не підтримав мене і не поділяв мою радість щодо весілля. Я навіть заплакав після церемонії.
Я не розмовляв з ними кілька місяців, а потім зосередився на доньці.
Несподівано… Двоюрідний брат передав мені подарунки від сім’ї і побажав всього найкращого у зв’язку з народженням дочки. Відправила їх вся рідня. Та я повернув.
Потім він прийшов у гості, сидів зі мною і говорив від імені сім’ї, стверджував, що я не мав повертати подарунки від рідних:
— Тебе всі вже зачекалися і хочуть бачити. І, звичайно, ми хочемо брати участь у житті твоєї доньки. Мамі вже не терпиться познайомитися з онукою, до речі всі інші теж скоро приїдуть. Коли тобі зручно відсвяткувати?
— А ви хіба не пам’ятаєте, що саме моя дочка стала причиною того, що всі ви відмовилися приходити на моє весілля? – зірвався я.
Брат дивився на мене потуплено, а я продовжував йому нагадувати, як вони поводилися зі мною через ні в чому не винну дитину. Як вони ставилися до неї, ніби це ганьба та страшна таємниця.
А уявіть, що мені доведеться розповідати дочці, коли вона виросте і запитає, як ми з мамою одружилися?
Брат відповів, що я все неправильно зрозумів, і що б не трапилося між нами, ніхто ніколи не заперечуватиме, що моя дочка – це їхня рідна онука, племінниця тощо. Що вони її сім’я. Він попросив мене прийняти батьків у гості, але я відмовився.
Дружина каже: «Зроби вигляд, що нічого не було, і дозволь їм прийти». Мовляв, дитині не можна рости без бабусь і дідусів. А я не можу зрозуміти, як вони, такі побожні, посоромилися рідної онуки і покинули мене одного, коли я потребував їхньої підтримки.
