Коли моя сестра поїхала на заробітки, ми із мамою перехрестились і зітхнули полегко – нарешті буде нам і дітям її спокій. Племінників я до себе забрала, мама мені із ними допомагала, робили ми все, аби сестра швидше заробила собі на власне житло і нарешті вже розійшлась зі своїм Павлом. Три роки те тривало, аж тут, новина нам з-за кордону.
Моя сестра завжди була надто доброю і поступливою. З дитинства приносила пташок у дім знайдених, котів, собак. Один час у нас їжак жив і кажан. Її мало хвилював власний комфорт, головне було допомогти, обігріти, врятувати.
Ще коли вона зустрічатись із Павлом своїм почала, ми з мамою за голову узялись, бо одне діло кіт і кажан, там хоч вдячність була яка за порятунок, а інше діло то доросла людина, яку попри її волю, намагаються на путь істинний наставити.
Павло ж швидко зрозумів, яка дівчина у нього закохалась і попри наше відкрите вороже до нього ставлення – покликав її заміж. А Валентина, не дивилась на усі його явні мінуси, на те, що разом із ним вона отримувала купу проблем і негараздів, радо погодилась і вже за місяць вийшла заміж.
Ну що нам було робити – тільки допомагати їй, бо не полишиш ти рідної людини. Павло ніде не працював, зате, навіть на дивані перед телевізором, умів робити борги. Валентина чоловіка розуміла, виправдовувала і брала черговий підробіток, бо ж Павло помилився але обіцяв, що то востаннє.
Троє діток у тому шлюбі з’явилось. Я часто забирала малих до себе, або мама, бо у рідному домі нічого хорошого вони не бачили. Павло давно пустився берега, не зважав уже ні на жінку, ні на дітей, виносити почав речі. А Валентина, хоч і сива стала, а все так же чоловіка свого рятувала затято.
Лиш те і врятувало мою сестру, що привів Павло у дім нову собі дружину, а Валі на двері вказав. Саме тоді ми з мамою і почали мову про те, що варто їй на власний дім їхати заробляти.
Валя подалась за кордон, племінники жили у мене, попри те що мій чоловік і проти був. Мама допомагала нам усім, бо я ж працювала, а п’ятеро дітей у домі і нагляд потрібен був.
От так три роки ми собі жили спокійно і раділи тому, що нарешті оті Валентинині каруселі припинились. Та от, телефонує Валентина і каже, що буде дітей у Чехію до себе забирати.
Ми з мамою поставились до її бажання трішки з пересторогою, бо ж чужина вона одна працює, а діток троє:
— Чого то я сама? – говорить Валя радісно. – А Павло? Він приїхав до мене на поміч. Ось, відпочив місяць, роботу будем шукати. Так що із дітками все добре буде.
Ну хоч вовком вий після тих слів. Мама в аж захлипалась, а чоловік мій як почув, що я із сестрою говорила і відмовляла від тієї ідеї, просила не робити дурниць, мало не осип так доводив, що я така ж як і сестра, але та рятує Павла, а я її.
— З мене досить. – каже мені. – Діти повинні бути поруч мами, а не жити в тітки. Вона їхня мама, хай розбираються. А якщо ти Валі що проти скажеш, чи не будеш віддавати, то я піду. З мене досить уже перепетій вашої сім’ї.
І от як мені бути, скажіть? Сестру шкода, бо ж явну дурницю зробить, потім нам звідси дорожче буде їй допомагати, але й проти волі чоловіка йти лячно, бо він говорить цілком серйозно, я бачу.
От як би ви вчинили на моєму місці?
Головна картинка ілюстративна.
