Дарина лежала на килимку на підлозі, і, здається, качала прес. Піднімаючи ноги вгору, вона робила ними так звані «ножиці», при цьому голосно пихтіла.
Михайло, нарешті, схаменувся, невпевнено посміхнувся, і сів на диван. Потім, коли дружина припинила махати ногами і в знемозі застигла на килимі, спитав:
— Даринко, ти що це, га?
— Качаю прес, — спокійно відповіла дружина, і знову почала піднімати ноги вгору.
— Я бачу, що качаєш, — хмикнув Михайло. – І для чого?
— Треба, — не зупиняючись, відповіла Дарина.
— Ти, мабуть, купила нові джинси? — почав гадати чоловік. — А вони на тебе не налізли?
– Не вгадав, – продовжила махати ногами дружина.
– Значить, купила відкритий купальник. Готуєшся до літа?
— Ще чого… — пропихкала Дарина.
— А навіщо тоді тобі прес?
— Я не тільки прес, — дружина знову втомлено опустила ноги на підлогу і застигла, — я тепер почну навантаження сильніші.
— Молодець! – щиро зрадів чоловік. — Значить, ти нарешті знову вирішила зайнятися спортом. Згадала юність. Ти ж у мене — колишня чемпіонка міста з бігу.
— Ага. Мені треба схуднути, – додала дружина. — Бо я товста. Тому з сьогоднішнього дня я ще й на особливій дієті. Ніяких тортиків та іншої калорійної смакоти.
— Чому? – Миттю замість радості на обличчі Михайла з’явився переляк. — Цікавий поворот. Я думав, ти займаєшся фізкультурою для здоров’я, а ти вирішила худнути?
— Угу.
— Значить, без твоєї сестрички тут не обійшлося, — вже злісно сказав Михайло. — Вона тебе все ж таки обробила.
– Не обробила, а переконала. — Дарина перекинулася на килимку і почала віджиматися від підлоги.
— І скільки кілограмів ти хочеш скинути?
— Двадцять.
– Скільки? – вжахнувся чоловік.
– Двадцять, – повторила дружина.
— Це значить, ти важитимеш сорок п’ять кілограм?
— Ага.
— При зрості метр сімдесят?
— Ага.
— Припини агакати! – спалахнув Михайло. – У тебе зараз найнормальніша вага! А якщо ти схуднеш, то занедужаєш.
— Віра ж здорова.
— Як це здорова. Ще як хворіє!
— Чим? — Дарина прийняла на килимі сидяче положення, і здивовано дивилася на чоловіка. — На мою думку, у неї зі здоров’ям все нормально.
— До чого тут фізичне здоров’я?
— Ааа… — засміялася дружина. – Зрозуміло. Ти і мені почнеш зараз говорити, що у тих, хто худне, щось не так з головою? Так?
— Ні, не почну.
– Тоді я не розумію. Що з нею не так?
— Вона самотня. Думаєш, чому чоловік від неї втік? Тому, що вона з нормальної жінки перетворилася на мішок з кістками.
— Не смій ображати мою сестру!
— Я й не збирався. Але, зауваж, Даринко, що після розлучення вона не тільки не страждала, вона ще й була рада.
— То й що?
— Ти справді не розумієш – чому все так?
— Тому що її чоловік не сповна розуму, якщо з нею розлучився. Навіщо про таких переживати?
— Добре, зайдемо з іншого боку. Уяви, Даринко, що я завтра важитиму не вісімдесят кілограм, як зараз, а п’ятдесят? Що б ти про мене сказала?
— Сказала б, що ти молодець.
— Ага. А потім, коли мені треба буде йти на мою важку роботу, я не піду, бо в мене не буде сил — що ти тоді скажеш?
— А до чого тут твоя робота?
— А до того, що вага дається людині згори не просто так. Ось на тобі, наприклад, зараз все гарно сидить, і твоя нова шуба. А уяви, коли на тобі зникнуть твої гарні кілограмиі, що ти на себе одягнеш? Все ж висітиме.
– А я оновлю гардероб.
— За які кошти?
— Ти ж у мене працюєш.
— Це поки. А коли стану худим і слабким, я багато не зароблю. А якщо я, все ж таки, залишуся таким, як зараз, то, дивлячись на худу дружину, не захочу більше працювати.
— Чому ж це?
— В мене не буде натхнення. Ти ж мене надихаєш. А станеш худою, як тріска то я від туги зап’ю.
— Що справді? — Насторожилася Дарина. – А я вже собі графік тренувань написала.
– Та тренуйся на здоров’я, – кивнув Михайло. — Тільки без дієт. Давай, одразу після твого тренування, поїдемо з тобою в нашу улюблену кав’ярню «Ласунку», і замовимо там не по одному шматочку тортика, а по два.
— По два? — Розгубилася Дарина. – А як же зайві калорії?
— Та ти всі зайві калорії фізкультурою знищиш.
— А ті, що не знищаться?
— Ті, що залишаться, вони, Даринко, якраз і роблять тебе красивою, — весело вигукнув чоловік. — Давай, давай, віджимайся! Я зараз переодягнуся, і з тобою позаймаюся. А потім – у кав’ярню! Гаразд?
— Угу… — кивнула дружина. — Але тільки ми туди не поїдемо, а побіжимо. У спортивних костюмах.
— Побіжимо? — застиг чоловік. — Але ж до неї так далеко бігти. Вона ж майже – в іншому кінці міста.
— Нормально, — хмикнула дружина. – Заради тортиків можна і пробігтися. Згода?
— Угу, —сумно кивнув чоловік.
В «Ласунку» вони цього вечора так і не потрапили. Бо дуже втомилися.
A. Anisimov.
Фото ілюстративне.
