Коли нашій Лізі виповнилося два рочки, чоловік пішов з сім’ї. Йому набридли іграшки по всьому будинку, дитячі капризи, мої претензії і прохання допомогти з дитиною.
Ну звичайно і образ дружини не вабив Павла, як раніше. Ось чоловік і кинувся туди, де менше негараздів, більше романтики і тихіше. Не повертаючись вчасно додому він завжди говорив:
– Роботи багато, доведеться затриматися!
Я ще дивувалася, що це мій чоловік ситим повертається … Розказував мені усілякі байки, а я вірила. Навіть про те, що заробітна плата інша. Авжеж треба на щось нову обраницю утримувати.
Ось так я залишилася з донечкою на руках. Мені було зле і я не знала як жити далі. Я любила чоловіка. І відверто не розуміла як він міг так вчинити зі мною.
Нарешті мені подзвонили з дитячого садка. Повідомили, що дитина зарахована в групу. Пощастило, адже тепер з’явилася можливість вийти на роботу і почати заробляти самостійно.
Я від усього пережитого, я втратила у вазі. Мені було прикро за себе і за свою дитину. Її тато проміняв нас на когось іншого. Одне я розуміла напевно: назад його не прийму. З цього моменту я повинна стати сильнішою, мудрішою і хитрішою.
Багато міркувала про те, як виправити матеріальне становище. Коли Павло розірвав усі стосунки, він запросив свою частину від квартири. Довелося продати житло і перебратися в нове помешкання, яке було менше і знаходилось на околиці міста. Там потрібно було робити ремонт. Добре, що після продажу старої квартири і придбання нової на руках у мене залишилось кілька тисяч доларів.
Ми захопилися облаштуванням гніздечка. Мені це так сподобалося, що я навіть вивчила спеціальну комп’ютерну програму для дизайнерів. Захопилась читанням літератури на цю тему, я отримувала задоволення від походів до будівельних магазинах, від переглядів журналів зі стильними ідеями. Здавалося, я знайшла себе …
Після цього я усіма правдами і неправдами все ж змогла піти на курси дизайну інтер’єрів. Три роки знадобилося, щоб отримати диплом. Паралельно пробувала свої сили безкоштовно допомагаючи облаштовувати помешкання тим, хто погоджувався на послуги дизайнера без досвіду. Так, було не просто, іноді я спала три години на добу, але я навчалась на практиці і розуміла, що це потрібно.
Минуло близько десяти років, я вже працювала в одній досить успішній студії дизайну. Так, не все далось мені легко, з малою дитиною і не нормованою роботою я ледь Богу душу не віддала, але це того було варте.
Донька виросла справжньою красунею і розумницею. З нею ми були, немов подружки. З батьком вона не спілкувалася, але кілька разів запитувала, що він за людина. А я навіть і не знала, що відповісти …
Одного разу ми виходили з кафе і раптом якийсь чоловічий голос гукнув мене. Обернувшись, я ледве впізнала Павла. Виглядав він як тракторист: неголений, погладшав, одяг з чужого плеча… Він явно здивувався моєму зовнішньому вигляду. Було зрозуміло, що я не бідую. Він глянув на Лізу і мовив:
– Привіт! Яка ти у мене гарна виросла! Може зайдемо, посидимо. Я сумував.
Ліза здивовано поглянула на нього, потім на мене:
— Я не хочу! Мамо, а можна ми вже підемо?
Я поспішила попрощатися, а Паша з попросив у мене номер телефону. Я лиш відмахнулася. Про що мені з ним розмовляти. Звідки у нього з’явилося бажання спілкуватися, було цілком зрозуміло.
Сталося те, чого я так хотіла після розлучення з чоловіком. Однак у мене більше немає образи. Лише смуток. Я навіть вдячна йому, адже саме завдяки його вчинку я маю те, що маю зараз. Мені жаль його і водночас геть не шкода. Він отримав те, до чого йшов, добре, хоч жодних аліментів я від нього не отримувала. Нас ніщо не пов’язує.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
