fbpx
Історії з життя
Коли Ольці виповнилося сім, мама занедужала якось швиденько. І не стало її. Олька вже тоді знала, як складно без мами, і тому переживала по-дорослому. А тут ще – тато. Він, після втрати мами, взагалі безликий якийсь зробився. І не плакав. І на роботу ходив. І бабусі, коли та запитала, чи можна їй до них з Олькою переїхати, сказав «переїжджайте». Ось і стало їх знову троє. Тільки замість мами бабуся

Олька в кімнаті у себе лила слізки, тільки щоб тато не бачив. І все-все робила як треба. Ну, там, в розумінні, школа, дім. І навчилась у бабусі готувати, тому що бабуся була мамина мама, а значить, мама теж у бабусі вчилася.

Коли Олечці виповнилося одинадцять, бабуся сказала:

– Андрійчику, дорогий! Давай я Олечку до себе заберу. А ти про нову сім’ю подумай…

Олька і тато здивовано так і скляним поглядом глипнули на бабусю. І тато сказав:

– Що ви, Маріє Семенівно, таке говорите? У моєї доньки мами немає, то ви хочете ще, щоб і тата не стало?

Олька нічого не сказала, але здивувалася неймовірно. Яка нова сім’я? Тато ж старий! Йому тридцять три вже. На її думку, в такому віці люди починають клякнути в очікуванні онуків.

Бабуся у них була розуміюча, а тому, менш ніж через тиждень відбула до місця свого постійного проживання, взявши з тата і Ольки слово, що щоліта вони у неї. І якщо що, то вона тут же, як штик.

Ось і почали жити Олька з татом. Вона приходила зі школи, робила уроки, а потім готувала вечерю до татового повернення. Тата смачно годували після роботи і він йшов на диван, поки Олька мила посуд.
Потім вона до тата приходила, сідала поруч, а він обіймав її за плечі і говорив: «Ну, розповідай…». Це у них така гра була. Олька розповідала татові про всі уроки, які у неї повинні були бути завтра.

Потім вони «розмовляли про життя» і розходилися по своїх кімнатах, щоб почитати перед сном. Якщо хто-небудь запитав би Ольку, чи добре вони живуть, вона не відразу б знайшла, що відповісти. У всякому разі, ні на одне зі своїх прохань вона ні разу не почула від тата «дорого».

Після батьківських зборів в школі, тато коротко звітував:

– Сьогодні я два рази почервонів…

або:

– Сьогодні я навіть один раз посміхнувся… але не сильно…

Коли Ольці стукнуло тринадцять, в дім якось вже дуже поступово і акуратно впливла Оленка.

Теж стара, але молодша за тата, звісно.

Під час третього її візиту, здається, Олька, колупаючи виделкою в пюре, запитала:

– Ви збираєтеся бути моєю новою мамою?

Тато з Оленкою їсти перестали. Потім тато сказав:

– Так, доню, Оленка буде тепер жити з нами. І мені б дуже хотілося, щоб ви подружилися.

Олька продовжила:

– Ви, Оленочко, нам не підходите. Наша мама красива була, а ви – ні.

Тато підняв на Ольку очі, і вона почервоніла. Потім буркнула: «Вибачте». Тим більше що це була неправда: Оленка була гарненька.

Але покапризувати Олі все одно хотілося, а тому вона продовжила:

– А як мені вас називати? «Мамусенька» чи «Мачуха»?

Оленка остаточно вже освоїлася, а тому відреагувала відразу:

– А це як тобі буде зручно. Тільки відповідати я тобі буду або «Донечка», або «Пасербиця».

І знову Олька зніяковіла і вибачилася.

Коли ж вечеря закінчився, і тато пішов в кімнату на диван, а жінки залишилися приводити все в порядок, заговорила перша Оленка:

– Знаєш, Олю, я ж щиро розумію, що маму тобі ніхто не замінить. І знаю, що таке втрачати близьких: у мене однорічного синочка не стало а чоловік тоді теж не витримав і пішов слідом за ним. Але час минає, і ми йдемо разом з часом. Ми з твоїм татом полюбили один одного, але це зовсім не означає, що тобі доведеться його зі мною ділити. Це зовсім інше відчуття. Давай спробуємо зробити наше життя втрьох новим щастям.
Потім підійшла, обняла Ольку за плечі і сказала:

– Я буду кликати тебе Олюшка.

У Ольки в носі щось там защипало, вона притиснула голову до плеча мачухи і відповіла:

– А я тебе – Оленка..

Автор: Олег БУKAЧ.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page