Ось ця українська пісня надихнула мене написати таку життєву історію випадкової супутниці на ім’я Тося (так вона назвалася).
Познайомились ми з нею в електричці Фастів — Київ. Сама вона з Росії. Рано залишилась сиротою, тож стежину в життя торувала самотужки. Тільки-но закінчила 10-й клас — пішла працювати різноробочою в радгосп, потім дояркою. Вже в молоді роки — руки були в мозолях.
У той час в її селі йшло велике будівництво: школи, дитячого садка і приватних будинків. На будівництві працювало багато приїжджих чоловіків і молодих хлопців. До неї в хату поселили трьох будівельників: двоє чоловіків літнього віку і один молодий хлопець. Говіркий, кмітливий і веселий Микола швидко завоював серце дівчини. Тося закохалася “по вуха”. Та підійшла пора закриття будівництва на зиму. Всі працюючі роз’їжджалися по домівках до наступної весни. Микола теж почав збиратися додому. Тося почала розмову першою.
За матеріалами – “Є”.
– Хіба ти теж їдеш? – спитала злякано.
– Їду, — відповів він, — бо дома ж у мене сама мати. Я поїду, потім викличу тебе, або на весні приїду до тебе назавжи.
Тося не на жарт розхвилювалася.
– А чому не зараз? – крізь сльози запитала. —Залишайся або я поїду з тобою
Микола хвилину помовчав, а тоді сказав: “Збирайся, поїдемо разом”. Тося, не вагаючись, за півгодини склала всі необхідні речі, взяла паспорт, закрила на ключ хату і вирушила з коханим у невідомий край.
Дорогою, несучи валізи, Микола жартував, а Тося щасливо сміялася з його дотепів. Коли сіли в поїзд — вона запитала, куди вони їдуть.
Їдемо в українське місто Фастів — відповів Микола. Прихилившись до його плеча, Тося відчула себе щасливою. Тепер вона не сама. Вона завжди буде з коханим. Тут, в Україні, розпишуться, а на весну поїдуть до неї. Там житимуть, працюватимуть, будуватимуть своє особисте щастя і сім’ю.
У Фастів вони потрапили лише наступного дня. Коли поїзд зупинився у Фастові, Микола виніс речі на перон і наказав Тосі чекати, а він піде по таксі. Не встигла вона примоститись біля речей, як поїзд дав гудок рушаючи, а її коханий на ходу вскочив у поїзд і зник. Далі нічого не згадати не може.
Їй стало недобре. Прийшла до тями у палаті Фастівської райлікарні. Підібрала її “швидка” пізно ввечері. Біля неї нікого і нічого не було. У речах її був паспорт, за нього найбільше уболівала. Коли Тося розповіла співробітникам свою ситуацію — її залишили при лікарні. Спочатку працювала двірником, потім санітаркою і так заробляла собі на прожиття і на дорогу додому.
Своєю благородністю, вихованістю, спокійною вдачею, вона підкорила весь персонал лікарні. Їй всі хотіли допомогти, хоча б чимось.
Наприклад: розшукати Миколу, але вона категорично відмовилася.
Так минуло кілька років. Тося зібрала потрібну суму грошей і надумала їхати на свою Батьківщину, але трапилась ще одна ситуація, яка змінила її плани.
Жінка з медперсоналу познайомила Тосю зі своїм братом Степаном. Він був на 9 років старший від Тосі, розведеним, мав окремий будинок і забрав Тосю.
Через рік вона подарувала йому синочка, а потім поїхала на Батьківщину, щоб оформити паспорт, і якнайшвидше узаконити свої стосунки. Тося вважає себе щасливою зі Степаном.
Автор – Софія ТРИГУБ. Київська область.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
