Моє життя йде зовсім не так, як мені хочеться, а чоловік не поспішає це виправляти. Зараз я головний годувальник у нашій родні, хоча ніколи нічого подібного не хотіла.
Для мене кар’єра – справа десята. Не подобається мені вся ця підкилимна боротьба, інтриги та інші радощі життя. Набагато краще я почуваюся, коли займаюся будинком і сім’єю.
У нас із чоловіком і була домовленість, що він забезпечує нас, а я займаюся домом та дітьми. Такий варіант влаштовував нас обох. У нього в сім’ї жили за таким же принципом.
Свекруха взагалі жодного дня не працювала. Як у вісімнадцять років одружилася, так і все. Має чотирьох дітей, займалася будинком, садом, а сват забезпечував усю родину. У мене в сім’ї було інакше. Мама бігала, як білка в колесі, намагаючись встигнути і на роботі, і вдома, її і нас із сестрою під контролем тримала.
Тато працював, але так, аби було. Вчитися не хотів, працював без ентузіазму, нами із сестрою не займався, бо це не чоловіча справа. Моя сім’я чудово ілюструвала мені, як я точно жити не хочу. Мама завжди виглядала стомленою, на себе часу не вистачало. Я хоч її і люблю, але бути схожою на маму не хотіла ніколи.
Зі своїм чоловіком я ще до шлюбу все обговорила, пояснила свою позицію, почула, що він підтримує мою думку та поділяє погляди на сім’ю. Ми розписалися, я ще півроку попрацювала, а потім пішла в декрет. Чоловік нормально отримував, забезпечував усім необхідним.
Жили ми в моїй спадковій квартирі, тому й вирішили не зволікати з дитиною, тільки косметичний ремонт зробили та дещо з техніки оновили. Перший декрет я відсиділа без проблем. Чоловік працював, я займалася будинком та малюком, на момент виходу з декрету я вже знала, що при надії другим.
Звичайно, роботодавець не зрадів такому, але мені було байдуже. Я була впевнена, що після другого декрету я на роботу не повернуся. Але довелося вийти навіть раніше, ніж я планувала, бо чоловік лишився без роботи. Спочатку зарплату зменшили, а потім взагалі підвели його під скорочення. Нова робота ніяк не знаходилася. Або платили копійки, які нас не врятують, або треба було їхати в інше місто, а ми до цього були не готові.
Тоді на роботу вийшла я. З начальником ми серйозно поговорили, він не особливо хотів мене бачити, але ми домовилися, що я відпрацьовую без жодних викрутасів. Вдома з дітьми залишився мій чоловік.
Минуло пів року і мій чоловік так і не знайшов постійної хорошої роботи, зате навчився варити борщі, вкладати дітей і знайшов спільну мову з усіма вихователями в садочку. Він просто розчинився у домі. Бачили б ви його, як пританцьовує на кухні, коли готує.
.Соромно казати, але в квартирі ідеальна чистота і порядок, завше готова їжа і діти щасливі. здається він знайшов себе і не збирається абсолютно нічого змінювати.
Подруги кажуть – радій. Мовляв інші мріють про таке, а тут на тобі таке щастя. Але мені все це не в радість. Як нагадати чоловіку, що він чоловік і що не я, а він повинен нас годувати і утримувати?
02,01,2023
Головна картинка ілюстративна.