Коли сусід вкотре набрав мене зі скаргами на те, що мій онук влаштував з друзями фестиваль, я не витримала. Того ж дня ми із чоловіком поїхали у нашу міську квартиру виселяти Вадима. От тільки, не очікувала я того, як себе поведе моя донька у цій ситуації

Коли сусід вкотре набрав мене зі скаргами на те, що мій онук влаштував з друзями фестиваль, я не витримала. Того ж дня ми із чоловіком поїхали у нашу міську квартиру виселяти Вадима. От тільки, не очікувала я того, як себе поведе моя донька у цій ситуації.

Три роки тому не стало мого зятя. Ігор був дуже доброю людино, вони із донькою прожили душа в душу 25 років. Та й онук був сином свого батька, не міг без нього жити, в усьому його слухав.

Ми той період усі важко переживали, донька навіть розмовляти ні з ким бажання не мала, я за неї дуже переживала. Однак, грім серед неба ясного – Оля в квартиру свою привела кавалера. По Ігорю і року не справили, а вже вона живе із його кращим другом. Сім’я у них.

Не хочу я грішити, але маю здогад, що там не все так просто і що стосунки у них давно. Надто все гладко і швидко сталось. Максим же тільки розлучився. Як подумати, то якраз після того, як зятя мого не стало.

Але, як би мені не було від того неприємно, а доня щаслива, то й я собі рада за неї. От тільки онук мій залишився незадоволеним, бо ніякого вітчима він приймати не хотів і був проти маминого швидкого одруження. Та й чужа людина в домі йому не подобалась.

Що там у них відбувалось, як усе обернуло, та одного дня мій онук прийшов до нас із дідом жити. Сказав, що дядько Михайло його виставив. Мовляв, Вадим уже дорослий, аж 19 має, то хай іде на хліб свій, а не матері характер виказує.

Донька чоловіка свого підтримала у цьому питанні. Приїхала трішки згодом, уся розпашіла і хлипає. Розповіла, що в домі у них спокою ніякого і що саме Вадим є причиною усіх непорозумінь:

— Він вважає себе господарем і всі йому винні. Ти б чула, що він говорить Михайлу.

Ми з чоловіком нині в селі живемо, свою квартиру у столиці здаємо в оренду. Онуку на навчання їздити від нас дуже не зручно буде. Перші тижні він катався, а потім ми порахували, що то дуже дорого.

Ми порадились із чоловіком вирішили, що буде правильно в нашу квартиру столичну пустити онука жити. Так, гроші нам з оренди йшли дуже гарні, втрачати не хотілось, але онук є онук.

Ми з чоловіком вручили онуку ключі, заповнили холодильник і поїхали в село. Зателефонували доньці, попросили навідуватись до сина, слідкувати за порядком, аби він знав, що його контролюють.

Перший місяць усе було добре. Ми двічі навідувались у нашу квартиру. Онук меблі собі придбав потрібні, диван новий у нього стояв уже. Він і сам аж розцвів, все ж спокій мав велике значення.

Однак, не минуло і двох місяців, як нас набрав сусід знизу і сказав, що у нашій квартирі якась гулянка. Ми його ледве чули, так волала музика.

Ми до доньки подзвонили, вона поїхала і швидко стало тихо. Онук дуже вибачався, казав, що сесію здали і вирішили відзначити. Обіцяв, що більше такого не повториться і ніяких гостей і шуму у нашій квартирі не буде.

Та от, вже за два тижні дзвінок від сусіда і знову з тим же. Донька поїхала і сказала, що у квартирі було тихо і онука взагалі вдома не було. Попросила не слухати сусіда і що в домі не лиш Вадим проживає.

Наступного разу, коли сусід зателефонував я в нього попросила впевнитись, чи то дійсно музика із нашої квартири. Той піднявся, подзвонив у наші двері і я добре чула голос Вадима, який пояснював, що має право слухати музику так голосно, як йому зручно, бо немає ще 11 вечора.

Оля повторила мені слова свого сина. За її логікою те, що музика була голосно не є чимось неправильним. А не правий у цій ситуації сусід, бо здійняв бучу на порожньому місці.

Наступного разу, після дзвінка того ж сусіда, ми з чоловіком поїхали туди самі, аби вже на власні очі все побачити і почути. Вже не розуміли, кому мусимо вірити – доньці, чи сусіду з яким 40 років прожили у мирі і злагоді.

Музика була голосна, дуже голосна. Онук не одразу й почув нас. У квартирі крім нього ще троє було і вони не бісер перебирали. Пляшки порожні ми виносили дві години і тут я не перебільшую.

Онука ми попросили зібрати речі і звільнити наше житло одразу ж. Дуже швидко і донька наша приїхала, але не для того щоб розібратись у ситуації, вона до нас одразу:

— Що грошей мало? Дві пенсії маєте, живете, усе є, аж зайве, так вам ще мало. Куди ви його висиляєте? На вулицю рідного, єдиного онука. Повірили чужій людині, не онуку рідному, чужій людині.

Багато ми ще почули неприємного від рідної дитини, зрештою, вона сказала, що в нас розчарувалась і не хоче навіть знатись, розвернулась і поїхала, але сама, без свого сина.

Онук подався до друзів у гуртожиток, а ми квартиру швидко здали в оренду. Здається, все можна було б і забути, але де? Донька уже рік з нами не спілкується, як і наш онук.

Чоловік занедужав, я до доньки на роботу їздила а та лиш сказала, що вже не наша дитина і, що нам гроші очі затулили, то хай вони нам нині і допомагають.

Та от скажіть, хіба ми з чоловіком у тій ситуації були не праві? Мусили залишити усе як було?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page