fbpx

Коли свекруха вже мого сина почала зачіпати, то я зрозуміла, що можна тягнути ведмедя до меду, але сил моїх більше нема

Ситуація стандартна – мене свекруха незлюбила, бо я – «вчона» і з такої ж родини. Моя мама і тато – вчителі, я теж вчилася на педагогічному і тепер викладаю в коледжі.

Мій чоловік Василь зі звичайної родини. Але як тільки свекруха дізналася, що я намагаюся Василеві пояснити переваги підвищення і що для цього треба закінчити виш, то вона сприйняла це дуже в штики:

– Що? То син мій для неї не достатньо хороший? Має мені дитина після роботи ще за партою сидіти, бо їй від нього ніс верне?

Ви б знали, що тоді була за ситуація, доходило просто до смішного чи сумного, бо ми наче той канат туди-сюди тягнули.

– Василю, ти будеш мати кращу зарплату і посаду, коли підеш вчитися на заочне. Скільки там тої сесії, я тобі буду з усім допомагати. Головне ж закінчити!

Мати ж казала, що я все видумую, що нічого у Василя не вийде, бо йому того не треба.

– Нормальна у тебе зарплата, а вона хоче ніде не працювати і тобі на шию вилізти. От подивишся, що скаже, що від тебе при надії!

І справді я так сказала, бо була при надії. чоловік між нами метався, але маму свою завжди підтримував, казав, що я маю до неї знайти підхід.

– Мама бачить, що ти нею гордуєш, тому й так себе веде. Ти маєш бути більше скромною і хоч раз мамі не перечити та змовчати.

– Але вона говорить відверті дурниці!

– І що? Важко головою покивати?

І отак я кивала вісімнадцять років. За цей час Василь просувався на роботі, хоч він і не був там найрозумнішим, але мав папери, тому його брали на вищу посаду, а там вже сам крутився і якось тримався.

Син ріс, я працювала на роботі, ми мали й достаток, бо все докупи та й я не тринькала гроші і у нас і квартира нова з’явилася і дача, машина.

Свекруху це дуже зачіпало, що син не дає їй грошей, а їй треба.

– Ні, аби матері допомогти та до пенсії додати, а він вже би тій на голову не знати що висадив! І як він з нею стільки років живе?

Це вона навіть в моїй присутності говорила і ніхто з родичів їй нічого не говорив, а я ж мала мовчати, хоч, ой як не легко, мені було себе тримати в руках.

То було день народження в нашого сина, якраз вісімнадцять і я наполягала аби він пішов вчитися в область, бо що у нас з вишів, лиш коледжі. А свекруха й каже:

– Ти, Олексійку, матір не слухай, бо вона вже батьком твоїм крутить, що не може їй слова сказати. Ти послухай нас з дідом, що проста професія завжди буде потрібна, а оті ваші книжки і комп’ютери, то воно все до нічого! Сильно мати твоя грошей заробляє? Отож – бо, а батько заробляє, бо у нього така робота, що все руками.

– Але тато інженер, там не все руками, – каже син.

– Але він все й так знав, він все знав з практики, того його й люди оцінили! То ми йому порадили піти в училище і якби не ми, то він би так високо не злетів, а тепер забув за нас.

Чоловік почав виправдовуватися, що він і так їм гроші дає, але мати скривилася.

– Що мені твої п’ять тисяч? На один зуб! А своїй всі гроші до копійки даєш!

А я ж не знала, що чоловік віддає ще гроші свекрусі. Ну таке, матір, треба помогти, але ж міг би й порадитися.

То хоч і не є приємним, але то його гроші і нам вистачає, але от щодо мого сина отак при мені говорити?

Не хотіла перед гостями це виясняти, але з чоловіком переговорила і сказала, що то був останній день, коли я мовчала при його матері, бо вона вже давно перейшла всі межі. Якщо чоловік не зробить вибір на мою користь, то я думаю, що не варто за такий шлюб і триматися. А ви б що зробили на моєму місці?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page