Ми були звичайною родиною, єдиний син, ми працювали з чоловіком, на квартиру збирали. Було всяке в родині, бували й гроші, а бували й дні, коли їли картоплю тричі в день. Я думала, що треба дотягнути до того часу, коли син виросте і ми зможемо якось спокійно зітхнути, зупинити той вічний біг і подумати про нас, адже я вірила, що ми з чоловіком ще любимо один одного. Але чоловік раптом змарнів і скоро його не стало. В сорок три роки я залишилася сама, бо син вже вчився, квартиру ми заклали і згодом й втратили, так, що я вирушила на заробітки.
Кожного дня думала про те, як я зустріну сина, як він зрадіє тому, що ми купимо нову квартиру, як будемо там разом жити, а потім він приведе до нас невістку, далі будуть онуки і ми назвемо хлопчика Мироном, на честь мого чоловіка, і я казатиму дитині:
– Мирончику, любий, йди до бабусі, – а той глипне на мене очима мого коханого і з розкритими обіймами бігтиме до мене…
Ось такі у мене були мрії, дуже навіть реальні, правда ж?
І все б нічого, наче мій син і сказав мені про весілля, але з тією приміткою, що він взявся його робити сам.
– Мамо, вона дуже багата наречена і перспективна. Її батько має ряд магазинів по області, ти розумієш, що на таку родину нічого не шкода?
– Але, сину, я відкладаю на квартиру!
– Мамо, та заробиш ти ще на ту квартиру! Зараз моє майбутнє на кону! Як все піде добре, то я тобі куплю квартиру!
І я віддала двадцять тисяч євро синові на весілля. Приїхала, щоб познайомитися з родиною невістки, а мене вже й перед фактом поставили, що весілля в суботу, тому всі зайняті: макіяж, примірки, списки, нема часу на розмови.
– Мамо, на весіллі наговоритеся.
Я прийшла на весілля, але геть не відчувала, що я там бажана гостя, бо родина нареченої виявилася не лише нахрапистою в бізнесі, але й в поведінці. Вони репетували тости, брали участь у всіх конкурсах, веселилися на всі мої гроші.
Коли ж запросив тамада до слова батьків нареченого і нареченої, то мені взагалі слова не дали сказати. я тільки мікрофон взяла, як хресна мати нареченої заявила:
– Я теж хочу сказати, бо я мама хресна!
І вже з пів години розказувала всю біографію невістки, а далі тамада сказав, щоб музики грали і все, я мов язика проковтнула. А син мій мене й не бачив, такий був засліплений тим, що скоро й він в цій родині буде своїм.
Я поїхала зі свята в готель і задумалася над тим, що я, доросла, розумна жінка, натворила. Всі гроші, які я збирала п’ять років, всі я витратила на сина і бачу, що, скоріш за все, не матиму від нього ніякої подяки.
Знову поїхала на чужину і тільки через кілька днів син дався чути, мовляв, де я пропала, а то він мене шукав на весіллі і не знайшов.
– Я, сину, рада за тебе і бажаю тобі всього найкращого. Тепер я маю подумати про себе, дякую, що подзвонив.
– Добре, бувай, – він навіть не зрозумів, що я образилася.
І отак пролетіли знову мої роки, я відкладала на квартиру і чекала того щастя, вже сума була пристойна, як мені син телефонує.
– Мамо, позич мені гроші. Я тут дурницю зробив і не хочу, щоб тесть знав, бо від того залежить моє майбутнє в цій родині. Я маю показати, що на мене можна покластися.
– І ти мені все віддаси, так, сину?, – спитала його я.
– Так, звичайно, мамо!
– Так, як купив мені квартиру? Вже пройшло п’ять років, а я ніяких ключів в руках не тримала.
– Мамо, ти що? Я в складній ситуації! Ти ж можеш мені допомогти!
Я тут задумалася, що мені робити – сказати правду чи віддати гроші? Що б я не зробила, але синові я краще не зроблю, я була в тому певна, а от собі чи зроблю краще?
– Сину, я маю подумати тепер про себе, а ти думай про себе. Я тобі дала все, що могла, але більше не проси.
Син не телефонує. Я розумію, що зробила правильно, але ж він – мій єдиний син! Як мені тепер бути, що порадите?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота