Ту історію я забула давно. Я б ніколи її й не згадала, якби вона не повторилася зі мною. Тепер я розумію скільки життів зруйнувала моя пиха і самовпевненість.
Мені було двадцять два і в якомусь кафе, яке вже й не згадаю, до нас, найкращих подруг, підсів вже самодостатній чоловік. Він сипав компліментами і грошима. Його водій відвіз нас до гуртожитку і ми весело розповідали іншим, яку пригоду ми мали.
Через кілька днів я побачила його машину біля нашого гуртожитку і, сміху ради, підійшла. Він, ніби, на мене чекав. Зрадів, повіз вечеряти в дорогий ресторан і знову розсипався в компліментах. Далі розсипався в подарунках, квітах і подарував мій перший мобільний. Тоді він вже перестав приїжджати. А їздила до нього я. Він винаймав для цього квартиру, а потім запропонував взагалі переїхати і жити разом. Я не довго думала, бо його турбота і ставлення до мене, мені дуже подобалися. В якийсь момент зрозуміла, що хотіла саме таких стосунків: я в центрі уваги і обожнювання. Це ж і є кохання!
Коли в двері подзвонила його дружина, то я не відчувала сорому перед цією вже немолодою жінкою. О, боже! Їй було стільки, скільки зараз мені, але я їй так і сказала:
– Ви вже немолода жінка. Він вас не любить. Змиріться і більше не компрометуйте себе такими відвідинами і сценами. Майте гідність прийняти все як є. Чи ви хочете аби він вас ще й соромився, як базарної горлопанки?
Вона тоді подивилася на мене так, ніби я їй підписала вирок. Опустила голову і пішла. А я? Я була горда собою. В усіх деталях переказувала йому ту розмову і те, як я гідно себе повела, бо я гідна його любові, а не вона. Він тоді змовчав, точно, змовчав. Я ще дивувалася, чому він мене не хвалить. А тепер тільки розумію, що він бодай в цьому повів себе гідно – не опустився до насміхань над колись коханою жінкою.
Я далі жила, як жила, а от він почав «здуватися». Почав економити на дозвіллі, перестав купувати гарні речі, а потім, навпаки, прибігав з квитками в гори і ми вже воркуємо у фунікулері. Такі його перепади мене добряче дратували тоді, тому я його кинула і переїхала до батьків. Відтоді ніколи не бачила ні його, ні її.
Я вийшла заміж за чудового хлопця, у нас росла прекрасна донечка, ми збирали гроші на невеличкий особнячок за містом, щоб дитина могла гуляти з собакою, їздити на велосипеді. Ми були єдині в смаках, поглядах, прагненнях, в баченні майбутнього.
А тоді в його життя з’явилася молода любаска. Я нічого не знала. Не зауважила його порожній погляд, якийсь страх за майбутнє, його затримки з роботи і часті відрядження. Я була впевнена в ньому, як в собі. Все відкрилося, коли донечка впала з велосипеда і я полізла в скарбничку за грошима. Їх не було. не було й в іншому місці. Першою була думка, що у нас хтось поцупив гроші. Тоді він зізнався, що орендує для неї квартиру. Я була не в собі. Взяла його ключі, поїхала туди і побачила на що пішли зекономлені на мені гроші. На дорогу косметику, одяг, шикарну квартиру. На все, чого я не дозволяла собі, бо у нас був план. Я рвала все на клапті і ламала. Добре, що тої ляльки не було вдома, бо вона б розмовою не відгородилася. Я хотіла її вислідити і пояснити, що вона натворила своєю курячою головою. А потім згадала себе. Яка я була впевнена в своїй надзвичайності, кращості. А тепер сиджу в батьків з донькою і ділю кожну копійку. Якби я тоді знала, що почуває та жінка. А я не хотіла знати, мені було байдуже. Я покарана так само. Жаль, що не нею, бо хоч якась би була для неї радість. Знаю, що вона викине мого чоловіка через рік чи два, але я не стану його підбирати.
Фото ілюстративне.
