Коли Валерій сказав мені, що розлучається зі мною, я була приголомшена заявою чоловіка. Так, ідеальною родиною нас не вважають, але щоб розлучатися – це вже занадто.
Валера рідко буває вдома через постійні відрядження, наради й корпоративи, всі домашні клопоти на мені, і я іноді нарікаю. Він свариться, коли йому в офіс приношу контейнер із судочками, щоб пообідав домашніми стравами. Каже, що я не тільки контролюю його харчування, а й стежу за ним, що з нього підсміюються співробітники, а вони всі розлучені, і він заздрить їхній волі. Ми часто сперечаємося, як виховувати нашого п’ятирічного сина. Але ж це не суттєва причина.
Арсенчик від народження тихий і спокійний. З однолітками в пісочниці гратися не хоче, тому я з ним їжджу в дитячий центр на різноманітні заняття, щоб виявити його уподобання й здібності. Свекор, колишній вчитель із багаторічним досвідом, вважає, що я забираю в його внука дитинство, буцімто не даю побігати з м’ячиком, полазити по драбинках, погратися в сніжки, а навантажую дитячу голівку буквами, цифрами, ще й англійською.
Валерій вважає, що його тато має рацію. Мої аргументи, що в ранньому віці дитина в рази легше і більше засвоює потрібні знання, ніж у дорослому, чоловіка не переконали, а сам погратися з сином ніколи не має часу, бо дбає, щоб у нас усе було.
Я також учителька, до народження сина працювала в молодших класах, але на роботу не вийшла. Так як чоловік заробляв достатньо в своєму бізнесі, я вирішила зайнятися сином, який зростав несміливим і нерішучим, дбати за чоловіка, щоб споживав тільки здорову їжу, мав якнайкращий вигляд, доглядати за будинком, який ми щойно добудували.
Подруга дивувалася з мене, говорила, що в мене дві дитини: п’ятирічний Арсенчик і тридцятирічний Валерик, що варто подумати про себе, свій відпочинок і фітнес. Хай чоловік найме економку, няню для сина, хай свекор пограє з внуком у рухливі ігри, подбає про його фізичний розвиток. Та мені дуже подобалося займатися домашньою роботою, і, головне, дбати про розвиток Арсенка, а не слухати бурчання свекра, що хлопчик замкнутий, неговіркий, і це я винна, що він такий.
Я вважала, що наша сім’я цілком звичайна, як і багато інших: ми сварилися, мирилися, долали труднощі, але щоб розлучатися, серйозних причин не було. Тож коли Валера заявив таке, я запідозрила, що появилася суперниця, і на це нема ради, пожаліла, що пішла з роботи, бо ж доведеться ділити майно, і я залишуся ні з чим, а вже звикла до комфорту й достатку, та, головне, щоб Валера не намагався забрати сина.
Настав той наш судний день. І що я чую: Валера розлучається зі мною, бо я неправильно виховую сина, та й його самого занадто опікую. Свідчення свекра були передбачувані: невістка не дбає про фізичний розвиток дитини, завантажує онука розвиваючими іграми, позбавляє дитинства, не прислухається до думки чоловіка. Його адвокатеса в промові так розписала, як моєму благовірному важко жилося зі мною, бо забагато мене було в його житті, навіть на роботу з сином до нього приходила.
Мій адвокат у промові прямо сказав, що не різні підходи до виховання стали причиною позовної заяви, а щось інше, про що позивач не признається. І це, справді, так. Чоловік обіцяв щомісяця платити аліменти й проживати в будинку, тільки дати йому розлучення. Хоч я погоджувалася з його умовами, суддя дала нам два місяці на примирення.
Я вирішила віддати сина в садок, влаштуватися на роботу в школу, переїхати до мами, щоб не утримувати великий будинок. У ніяке примирення я вже не вірила та й вірити не хотілося. Валерій вдруге подав заяву про розірвання шлюбу, продав свій бізнес і виїхав за кордон. Знайомі вважають, що я поспішила так відрізати по живому, що нібито у Валери нікого й не було й можна було ще з ним порозумітися. А як ви думаєте?
