Але чоловік пішов і я залишилася в такому стані, що не знаєш, де ти є і хто ти є. І ось мені почали подруги з усіх сторін шепотіти, що я маю поміняти обстановку і вже негайно просто летіти як не в Туреччину, то в Єгипет і там під палючим сонцем випекти з себе всі почуття до Славка і відродитися з морської піни, як Афродіта.
Ну, я як заходжу в море, то воно з берегів може вийти, але вже ніяк не вийде з мене Афродіта. Але я таки під тиском подруг купила путівку і записалася на всі екскурсії, як тільки були, щоб серед людей бути. А не скніти біля басейну з тарілкою смачненького.
– Ти ще так в смак ввійдеш, що станеш справжньою мандрівницею!, – переконували мене подруги, як хіба в молодості їздили на базар в Чернівці чи Хмельницький, а зараз можуть поїхати на закупи в Польщу.
Але я поїхала. Сто потів з мене зійшло поки я лиш в автобусі добралася до готелю і хотілося просто впасти на ліжко і спати безпробудно, але мене вже потягли по горах і долах, а далі виперли й в море. До того я не знала, що у мене морська хвороба.
Але й це не головне, розумієте, вдалині з’явилася маніпусінька хмаринка, яка через кілька хвилин перетворилася на грозу і нашу яхту так мотляло і нас усіх разом з нею, що я хотіла аби поруч зі мною були ті любі подруги, які мене сюди відправили.
І в той момент, розумієте, я наче прокинулася. Я нарешті зрозуміла, чого я хочу! Я хочу поїхати в своє любе село до мами й тата, хочу ходити босою по стежці, хрумтіти яблуком і милуватися зоряним небом. Захотілося картопельки з квашеною капустою, а ще краще з маминими квашеними огірками, захотілося квасу просто з трави, захотілося прохолодного вітру і теплого озера, нашого озера! Захотілося йти по дорозі, де всіх знаєш і всім рада!
Нащо мені ця чужина з одним деревцем, ця подуха і цей гамір? Я ніколи такого не хотіли і завжди любила тишу і спокій! «Господи, – думала я тоді, – Дай врятуватися і я поїду до мами й тата, хай мені вже п’ятдесят рочків, але я дякую тобі, що вони у мене є! Хочу пригорнути дітей і наліпити для них цілу гору вареників, запросити до себе і тримати на руках онука!»
І Бог мене почув, бо якось все минулося і ми всі живі дісталися берега.
Я приїхала додому і поїхала до мами й тата в село, сиділа на порозі і пила вар (напій з сушених яблук) наче найвишуканіший напій!
Батьки все чекали від мене якихось розмов про «закордон», але я їм чесно казала, що нема нічого милішого за своє.
– Тепер я буду до вас часто приїздити і не тому, що мене Славко покинув, а тому, що я завжди любила до вас їздити, але завжди треба було для чоловіка наварити і напекти, а лишалися хіба для цього вихідні.
І я вам скажу, що я за те літо ожила! Там попрацюю, але в холодку відпочину, на озеро піду і купаюся, наче дитина, а всі так на мене дивляться, бо ж у всіх вже вода в будинках, то нащо в таку далечінь йти? А мені мило туди йти босою і назад вертатися вже в прохолоді.
Через рік на тому озері я зустріла Миколу, він любив рибалити і казав, що на вечір кращий кльош. Не думала я, що попадуся в його сіті, хоч він впевнений, що то я постаралася. Але ось таке зі мною сталося, коли я зрозуміла, що справді люблю, а що ні. А знаєте, що було найважче – не вестися на чужу думку і намагатися спиняти людей зі своїми порадами, як мені краще жити. а у вас таке було?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
