fbpx

Коли вперше зайшла у квартиру свекрухи, то чесно кажучи, трішки мені лячно стало. Ні, скрізь було прибрано і чисто, але ж бідність визирала із кожного куточка. Ремонт ще той, який при здачі будівлі робили. На підлозі незрозумілого кольору лінолеум, що пішов уже хвилями, а на стінах чи то шпалери, чи то штукатурка така

Коли вперше зайшла у квартиру свекрухи, то чесно кажучи, трішки мені лячно стало. Ні, скрізь було прибрано і чисто, але ж бідність визирала із кожного куточка. Ремонт ще той, який при здачі будівлі робили. На підлозі незрозумілого кольору лінолеум, що пішов уже хвилями, а на стінах чи то шпалери, чи то штукатурка така.

Чоловік мій тоді знітився, пояснив, що статків у них ніколи не було, адже все ішло на те аби тата врятувати, а потім бабуся злягла. Я розуміла прекрасно, що одна жінка, та ще й з дитям ледь животіла. Які, питається, ремонти.

Ми могли винайняти окреме житло, але я не захотіла. Та й навіщо, якщо у чоловіка аж на чотири кімнати хороми. Заробляти я завжди уміла, тож узялась у домі уже нашому, наводити лад.

Перші п’ять років ми із Павлом усе зароблене вкладали в ремонт. Робили не косметичний, а от капітальний. Підлогу теплу, шпаклювали стіни, стелю підвісну. Рік лиш на вбиральню заробляли, бо там потрібно було усе замінити і нове ставити, втім, як і скрізь.

Що й казати, вклали ми туди ще одну квартиру, то зрозуміли, коли підрахували і вартість роботи і матеріалів. Однак, результат радував і оновлену квартиру було не впізнати.

Три роки ми от так собі жили, на світ синок з’явився, аж тут бабуся моя злягла. Мами моєї не стало ще коли я маленькою була, тож саме бабуся мене виростила виховала і вивчила. Я їй не тільки цим завдячую, а самим життям, бо ж виходила вона мене малу коли після отієї нічної пригоди на авто коли я у стаціонарі опинилась.

Бабуся у іншому місті живе, тож я не могла до неї наїздитись. Сказала чоловіку, що от так і так треба забирати до себе, іншого варіанту не має.

— Сюди? – аж заревіла свекруха, – А чого це сюди? Я не згодна. Не буде тут ніхто лежати, досить із мене, як згадаю, аж млосно стає. Думай щось зі своєю родичкою, але тут її точно не буде.

То було дуже несподівано. У мене ж дитина мала, та й робота. Я й так няньку наймаю. Та й що там, якщо саме я утримую фактично і квартиру і чоловіка зі свекрухою, адже саме я заробляю найбільше. Усі покупки крупні із моєї зарплатні ідуть. І тут – така відмова?

Так, я можу винайняти квартиру і там оселити бабусю із доглядальницею. Сама приходитиму щодня, але не в цьому справа. Мене вразила позиція свекрухи, її категоричність. Та хоча б у подяку за те, що не обходиш дірки в підлозі на зустріч піти могла б?

От як тепер бути? Як узагалі цю ситуацію всю розуміти?

Орендувати окрему квартиру і з’їжджати, чи все ж – зберегти сім’ю?

You cannot copy content of this page