Кіт Тишко знайшов господиню і будинок випадково. Після кількох невдалих бійок з побратимами і безлічі голодних ночей проведених у підвалі будинку, доля звела його з дуже симпатичною дівчиною. Вікторія, побачивши молодого кота біля сміттєвих баків, забрала його до себе додому.
Будинок Тишкові сподобався. Господиня його любила. Тишко обжився в квартирі досить швидко. Зайняв спальне місце біля господині. Віддавав перевагу обідам на кухонному столі. Правда, щиро дивувався, чому Вікторії це не зовсім подобається. Однак до її викриків ставився по—філософськи. Якщо господині немає вдома, то сидимо на столі, а вже якщо вона є, то можна й на підлозі потерпіти.
Гості господині, це неминуча плата за притулок і їжу. Погладили, пообіймали трохи і вистачить. У всьому треба знати міру. А якщо вони цього не розуміють, то їх можна й покусати.
Проте не завжди життя проходить гладко, от і Тишкові воно піднесло неприємний сюрприз, в особі друга Вікторії.
Не подобався йому Вадим, не подобався і все тут. Його запах йому неприємний, чужий. Ходить по квартирі, ніби він тут господар. Вікторія частіше приділяє йому увагу, зайвий раз забуває погладити Тишка.
“Треба позбутися цього настирливого гостя”, — вирішив Тишко, — “Це не діло двоногій, безшерстій істоті свою територію віддавати”.
Тишко заліз на книжкову полицю, попередньо очистивши собі місце, і почав чекати. Кіт був дуже терплячий. Довге очікування його не бентежило.
Коли ввечері Вадим безпардонно прийшов на його територію, Тишко, дочекавшись зручного моменту, з гучним, переможним нявчанням, зістрибнув гостеві прямо на голову. Розпушивши хвоста, вигнувши спину, він вчепився всіма чотирма лапами в ненависну істоту.
Вікторія залементувала. Вадим від несподіванки оступився і впав на килим. Тишко був дуже задоволений. Він переможно оглянув кімнату, пирхнув і повільно попрямував до господині. Вікторія розсердилася. Тишко щиро не зрозумів її реакції на те, що відбувається. Але найбільше його здивував Вадим. Хлопець взагалі ніяк не відреагував на його вчинок. Навпаки, він з ніжністю взяв кота на руки і почав легенько гладити його по голові.
Після цього випадку Вадим приносив Тишкові різні ласощі. Розмовляв з ним, часто бавився.
«Підлизується», — вирішив кіт, — «Тримайся, друже, фантазії у мене на всіх вистачить».
Увечері, коли Вікторія зі своїм другом, мирно пили чай, Тишко прошмигнув в коридор і з величезним задоволенням напаскудив гостеві в черевик.
Вікторія розлютилася, хотіла покарати бешкетника, а хлопець знову взяв його на руки, відніс на кухню і пригостив дуже смачною ковбаскою. Тишко був просто вражений.
«Може він не такий вже й поганий?» — подумав Кіт.
Увечері наступного дня Тишко вирішив напасти на ворога біля дверей, в ту саму ж мить, коли він зайде. Пухнастик заліз на вішалку, попередньо скинувши всі шапки на підлогу, і приготувався до стрибка.
Двері відчинилися. Зайшов Вадим. Однак склалася непередбачувана ситуація, слідом за хлопцем до квартири забіг сусідський собака. Всю підступність собаки, Тишко зміг оцінити тільки на льоту. Собака загарчав і вкусив кота за спинку. Тишко занявчав від страху. Вадим підбіг схопив собаку за загривок, звільнив кота і виштовхав собацюру за двері.
Всі три дні Вадим не відходив від Тишка. Він легенько гладив його, шепотів на вушко приємні слова, пригощав смачною їжею. Вікторія теж дуже хвилювалася за свого домашнього улюбленця.
Вранці Тишко прокинувся і помітив, що спина вже не болить. Він видерся на ліжко до господині, ліг між Вікторією і своїм рятівником, та тихенько замуркотів.
«Гаразд, нехай залишається», — подумав Тишко, — «Користь від нього в будинку є, він від собак захищає. Гадити не буду, але Вікторія все одно моя».
З цими думками він витягнув лапи, вигнувся і спробував відсунути хлопця від господині.
Фото ілюстративне.
