Нам з подругою вже по сорок років, за плечима такі-сякі стосунки і по двоє дітей. Те, що я рано вийшла заміж, то не дивно. Адже завжди була така компанійська, весела, могла з хлопцем і сама познайомитися, коли він мені подобався. А от Анна моя повна протилежність! Вона наче з тієї пісні «Що то було, мабуть НЛО», бо цілими днями сиділа з батьками вдома і читала романтичні романи, а потім виявилося, що вона при надії.
Батьки лише руками сплеснули. Але що мали робити – справили пишне весілля і молоді жили з ними, але не довго.
Тобто, який підхід в любові найкращий – чекати і мріяти, чи йти на пролом, не відомо, судячи з нас, то ми обоє зазнали поразки на цьому поприщі.
Хоча Анна вірила, що її доля знайде її і вдома.
Анна вдруге заміж не вийшла, все чекала на принца, а я ще крутилася як могла, бо ж поки жінка гарна, то вона має собі знайти достойного кавалера.
Діти мої вже розбіглися хто куди, то я можу собі влаштовувати особисте життя ні на кого не оглядаючись.
І отак я зустріла в супермаркеті Гришу! Я одразу його запримітила, що неодружений, холостяцький набір продуктів і сам не дуже охайний. Далі я зіштовхнулася з ним візком і мило закліпала очима. Мало хто проти такого вистоював, але цей щось буркнув і далі поїхав купувати консерви.
Я холостяка не відпущу аби що, тому почекала його на вулиці і просто перед ним розсипала продукти і давай голосити:
– Ой, що робити. Як мені тепер це все позбирати, якщо пакет порвався.
Він допоміг мені все зібрати у його пакети і так він мене додому провів та продукти мені доніс.
Як вже я дякувала і казала, що має він прийти до мене на вечерю аби ми вже були квити.
– Якщо ви не прийдете, то я до вас прийду, ви ж самі сказали, що живете в сусідньому будинку!
Гриша тяжко зітхнув і погодився. Я звичайно Анні все розказала і вона мала прийти мені допомогти з вечерею, бо я хоч і вмію куховарити, але вона так на стіл покладе, наче в ресторані.
Поки Анна все викладала на стіл, я прибралася і тут дзвінок у двері – Гриша на порозі з квітами. Побачив Анну і якось так заусміхався, ну я не дуже це зауважила, може це у нього така ввічлива посмішка.
Анна вже почала додому збиратися, як він і каже:
– А куди ви? Хіба вас на вас на вечерю не запросили? Я вас проведу тоді.
– Ні, ні, запросили, – взялася я, – Сідайте і будемо вечеряти і знайомитися.
Я очима кліпаю, усміхаюся, а Гриша з Анни очей не зводить та щось її випитує та киває. Ну як таке може не роздратувати? Бігай за ним по магазину, грай перед ним кіна, витрачайся на вечерю, а він прийшов і на іншу оком кинув?
Ще й подруга теж гарна, знає, що я його собі припасла і бровою не поведе!
А потім я згадала, що вона вірила, що її доля сама її знайде і вголос розреготалася. Вони здивовано на мене глянули, а я кажу:
– Згадала дещо і мушу зателефонувати і то негайно!
Вхопила телефон і вийшла на вулицю. Хай вони собі там поговорять, бо давно я подругу таку не бачила, сяючу, усміхнену. А я собі ще знайду, у мене ж талант знайомитися з чоловіками.
Вернулася я додому, то їх в квартирі не було, на наступний день Анна вся щаслива розказувала, що вони пішли гуляти і потім в кіно, що Гриша дуже мені дякує за те, що звела їх.
– Нема за що, люба, головне аби ти була ось така щаслива завжди, – сказала їй я і ми обнялися, бо ми справжні подруги!
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
