fbpx
Історії з життя
Коли я розгорнула подарунок від подруги, на очі накотилися сльози. Чим я таке заслужила?

Я кліпала очима і не знала, що сказати і як реагувати. З подругою Лілею ми знайомі дуже давно. Вже не один десяток років.

Спочатку разом виховували старших дітей, потім разом гуляли з молодшими, регулярно ходили один до одного в гості, їздили на дачу, на курорти, на шашлики і ще багато чого робили разом.

Загалом дружно і весело проводили час.

На кожні свята намагалися привітати одна одну, зателефонувати, написати, подарувати, хоч щось незначне, хоч крапельку уваги і квіточку, дрібничку чи листівку, але обов’язково щоб було, щоб для душі і для дружби, на пам’ять і з любов’ю.

В цей день, напередодні мого дня народження, ми зустрілися з подругою на ковзанці. Наші хлопці носилися по колу, переганяючи вітер і самих себе, щасливі.

А ми з Лілею активно крокували взад вперед, базікали про справи життєві і намагалися не замерзнути.

– Мені на новий рік знайомі подарували парфуми. Я їх терпіти не можу. Буквально звірію від цього запаху. І навіщо дарувати всякий непотріб, не розумію, – обурювалася Ліля.

– Я теж не поділяю симпатію до подібного виду подарунків. Запах для кожного індивідуальний і тут неможливо вгадати, якщо не знаєш напевно. Тому краще не дарувати парфуми, щоб не впасти в немилість, – підтримала я позицію подруги.

Ми ще трохи поспілкувалися і розійшлися по домівках.

На наступний день – моє свято. Мій день народження. У нас був замовлений столик в невеликому ресторанчику, розташованому в центрі міста, на чотирьох. Я, чоловік і діти. Вже стоячи в дверях, ми почули телефонний дзвінок від Лілі.

– Я зараз прибіжу, почекайте, не їдьте, – попросила подруга.

І буквально через кілька хвилин дзвінок пролунав уже в двері. На порозі стояла усміхнена подруга і простягала мені ошатну коробочку, перев’язану атласною стрічкою.

– Вітаю, – сказала Ліля і чмокнула мене в щоку.

Я зачинила за нею двері і почала розв’язувати стрічку. У яскравій коробочці лежали ті самі парфуми, які так не любила подруга.

Мені було дуже неприємно і образливо, я їй нічого не сказала, вона бігом пішла, а я йдучи до машини плакала. Хіба я заслужила таке відношення за стільки років дружби. Спілкування з подругою я обмежила.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!