Коли я сказала моєму найкращому в світі чоловікові, що хочу йти на роботу, він зразу ж наїжачився, хоч за ці чотири роки нашого подружнього життя ми жодного разу з ним не посперечалися. – А з Даринкою хто буде? Тещі донечку віддаш? Та яка ти після цього мама? – Нормальна мама, бо знаю, що трирічній дитині потрібно звикати до колективу

Коли я сказала моєму найкращому в світі чоловікові, що хочу йти на роботу, він зразу ж наїжачився, хоч за ці чотири роки нашого подружнього життя ми жодного разу з ним не посперечалися.

– А з Даринкою хто буде? Тещі донечку віддаш? Та яка ти після цього мама?

– Нормальна мама, бо знаю, що трирічній дитині потрібно звикати до колективу, – вперше, відколи знаю Віталія, я образилася на нього, – якраз закінчую оформляти її в дитсадок, бо я зразу ж після народження Даринки стала в чергу.

– Роби, що хочеш, – в голосі Віталія було стільки злості, що мені стало не по собі.

Я вийшла заміж зразу ж після інституту, але роботи так і не знайшла, потім під серцем носила Даринку, і мій цікавий стан був і моїм випробуванням, що змушував мене бути особливо уважною до здоров’я мого й моєї доні.

Даринка росла здоровою та спокійною. Це давало мені можливість  справлятися і з хатніми справами, і дбати про  чоловіка, і самостійно вчитися, щоб не втратити кваліфікацію і знайти роботу за спеціальністю та не залежати більше від чоловіка.

Віталій на дев’ять років старший за мене, також закінчив виш і працює у приватній компанії, де справи не завжди йшли добре, тому я до третього дня народження донечки постійно переглядала оголошення про роботу, щоб не сидіти на чоловіковій шиї. Віталій, як сам висловлювався, все ніс в сім’ю та в сім’ю, купував і продукти, і взуття та одяг. «Дитячі» гроші йшли на дитяче харчування та памперси, на яких мені вдалося зекономити немалу суму, бо ще малесенькою привчила дочку до горщика.

Як молода жінка я могла б просити у Віталія гроші на зачіски й косметику, але не наважувалася. Ми й так нікуди не ходили, не організовували ніяких свят, навіть вітали одне одного тільки словами. До того ж косметики я й не дуже потребувала: природа наділила вродою – пишним темно-каштановим волоссям, світлою шкірою обличчя, чорними бровами. На мене чоловіки звертали увагу, в дрібних послугах не відмовляли, але я нізащо б не хотіла використовувати свою красу для досягнення якоїсь мети, бо кохала тільки мого Віталю.

Мені пощастило на першій же співбесіді.

– Ви нам підходите. Чекаємо вас в офісі через два місяці.

– Ви ж вмієте водити машину? – запитала адміністраторка і. не чекаючи відповіді, сказала: Ми своїм представникам даємо службовий транспорт, бо приходиться багато їздити.

Я розгубилася, почувши запитання й чомусь кивнула головою, мовляв, так, умію, а сама подумала, що якраз стільки часу треба вчитися в автошколі.

Вдома я на радощах приготувала святкову вечерю. Коли чоловік повернувся з роботи, я поділилася радісною новиною, що знайшла роботу своєї мрії, і попросила в нього гроші на водійські курси.

– Я тобі що – друкарський верстат? Куди не глянь – все я купив, все в дім, все в родину, а тобі все мало й мало.

– Але ж я працюватиму. Все окупиться, все в нас налагодиться, зможемо в Туреччину на відпочинок поїхати.

– Та скільки ти там зароблятимеш. Краще б дома сиділа. Та яка Туреччина, для мене найкращий відпочинок на Азовськім морі.

Але на курси я все-таки пішла. Взяла з зекономлених мною «дитячих», позичила решту в мами. Коли Віталій зрозумів, що я ходжу на курси, запитав, звідки гроші.

– Частина «дитячих», що я зекономила, решту мама дала.

– «Дитячі» гроші ти на себе витрачаєш? – чоловік уже не на жарт розгнівався.

Це було неприємно, але перспектива майбутньої роботи вселяла надію, що все налагодиться, як тільки почну заробляти.

Перед іспитами до мене підійшов молодий чоловік у цивільному, усміхнувся, ніби жартома запитав, чи така чарівна пані готова до екзамену. Я холодно відповіла, що впевнена в своїх силах і в свою чергу запитала, чи він готовий до тестування.

– Воджу авто з чотирнадцяти років. Просто в мене тут зв’язки.

– І ви пропонуєте свої послуги? І, звичайно, не безкоштовно?

– Ну що ви таке думаєте про мене? Просто хочеться допомогти красивій жінці.

– Дякую, справлюсь сама.

Даремно я так надіялася на свої знання, чудову пам’ять і вміння водити машину. Хоч я була впевнена, що правильно відповіла на всі питання тестів, у списках мене не було. В коридорі до мене знову підійшов уже знайомий чоловік і запитав, як справи.

– Іспиту я не склала, тож іду писати заяву на перездачу.

– Не спішіть, а зверніться спочатку до керівника курсів, чи не трапилася помилка. Тож не люди вирішують, програма комп’ютера, може, стався збій, все ж може бути.

Я вирішила прислухатися до його поради. І що ж? Нарешті мені вручили водійське посвідчення. А новий знайомий Сергій запропонував мені цю подію відсвяткувати. Я почувалася перед ним у боргу і погодилася піти з ним у кав’ярню.

– Скажіть чесно, то, насправді, в комп’ютері була помилка чи ви замовили за мене слово? – прямо запитала я Сергія, – тобто ви за справедливість чи для вас головне – потрібні зв’язки?

Та він тільки мені всміхнувся і зізнався, що подобаюся йому, як жінка, що він щиро за мене радий і бачить, як мені потрібна та робота, де вимагають права водія.

– Чоловік вас забезпечити не може, що ви так прагнете працювати?

– Просто хочу бути незалежна від його грошей.

– О, то він у вас касир і бухгалтер. І ви такого кохаєте?

– Так, – відповіла я, і ми з ним попрощалися.

А вдома мене чекав сюрприз. Мій благовірний сказав, що збирається в Таїланд, бо з їхнього офісу тільки він, ще там не побував.

– А як же твій улюблений відпочинок на Азовському? І звідки на тебе звалилася така купа грошей?

Я враз зрозуміла, що не хочу більше з цією людиною жити і почала збирати валізи, викликала таксі, забрала з садка Даринку і ми поїхали до моєї мами.

Мама наполягала, щоб я залишила внучку в неї, а сама поверталася до Віталія, щоб порозумітися з ним. Та я своє рішення не змінила.