Я ніяк не бачила того, що гостям раді.
От, коли ми прийшли до моїх батьків з Валерієм, то мама два дні пекла і варила аби справити на зятя гарне враження і ще й обіцяла йому на великі свята робити запечене м’ясо. А мене приймали отак.
Я таку гостину потрактувала як байдужість до себе, а потім до неї додалася ще одна подія, що я вже не знала як то все назвати.
Якось ми приїхали на вихідні до свекрів без попередження, ми були вже одружені рік чи менше, вже не пригадаю, але точно це перші роки, коли я ще дивувалася поведінці свекрів.
І ось заходимо ми до хати, а в ній так гарно пахне бужениною і то щойно копченою. Хто знає той запах, то розуміє, що його неможливо приховати!
Мати почала крутитися та приговорювати, як вона нас рада бачити, а у мене вже слинка котиться, бо ж ми з дороги.
І тут нам на стіл вона знову подає картоплю з яйцями.
Ну, ми переглянулися з Валерієм і як в тому анекдоті, чекаємо на курочку, тому все з’їли. Мати тоді швиденько все прибрала і почала нас лаштувати спати, ще якусь роботу загадала й Валерію, й мені.
Але й натяку на те, що нас пригостять м’ясом.
Але ж я вже так запалилася, що мені було цікаво, куди ж вона його заховала, бо ні в холодильнику, ні в коморі не було, а запах ну просто зводить з розуму!
І я його знайшла в шафі!
Спробувати його нам дали тільки в неділю і то тоненькими скибочками.
– Щоб на цілий рік стало, – казала мати.
Звичайно, що від людини з такою вдачею я нічого хорошого не чекала. Я розуміла, що нема у них достатку, щоб вміти готувати інші страви, а так город картоплею засадили, вивели стадо курей і є цілий рік чим харчуватися.
Але ми з чоловіком не дуже на них покладалися, бо й дітей до них не відправиш на літо, бо на одній картоплі та яйцях, то виросте у них на голові гичка з пір’ям.
Я возила їх до себе, бо там моя мама дійсно за ними доглядала.
І ось Катрусі було вісімнадцять років і ми всіх запросили в гості, звичайно, і свекрів. Мати прийшла. Просльозилася і дала нам в газеті пакуночок. Я поклала його на бік, бо що вже буду перед гостями розгортати, якщо там може бути яєчня. То ще сміху буде!
Скінчилася гостина, вже свекри готуються їхати додому, чоловік пішов їх проводжати, а я таки заглянула в той згорточок, ну бо цікавість просто розпирала.
А там п’ятисотки одна в одну.
Мені так стало. Господи, ці ж люди все життя їли ту картоплю аби віддати нам цілу купу грошей!
Я просто вибігла за чоловіком і простягла їм пакунок, бо мені було совісно після всього, що я про них думала і говорила, брати його:
– Ви що!, – вигукнула я, – То ж ціла купа грошей! Ми не можемо це взяти.
Чоловік так само здивовано дивився на цю купу грошей. Але мати його відмовилася брати.
– Ні, ми це збирали спеціально для Катрусі, щоб ви мали на що її вчити, адже зараз все таке дороге.
І вони пішли на автобус. Запилений сільський автобус, який везтиме їх по розбитій дорозі в село, де їхня скромна хата, город і стадо курей.
На наступні вихідні ми приїхали до них і забили їм холодильник всякими смаколиками, мама руками плескала і казала, що то все так дорого і ми тринькаємо гроші. Невже я не правильно вчинила?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
