Коли я вдруге виходила заміж, в мене вже був маленький син, якого Вадим усиновив. Він швидко знайшов із Костиком спільну мову, гуляв із ним і парку і навчав різних ігор, словом, поводився, як із рідною дитиною.
Згодом чотирирічний хлопчик став кликати його татом, а я мріяла про нашу з Вадиком спільну дитину, хотіла подарувати йому ще більше щастя батьківства, адже не могла забути, як він боровся за мене і сина, бо Денис, мій перший, не хотів нас від себе відпускати.
Вадимові довелося і по-доброму вмовляти Дениса, і поговорити суворіше, по-чоловічому. Врешті він здався, підписав відмову від сина, пообіцяв не шукати з нами зустрічі. І ми тоді зітхнули з полегшенням.
Вадим був справжнім чоловіком, вважав, що дружина повинна дбати тільки за домашній затишок, а не розриватися між хатніми обов’язками і роботою. Єдине, що засмучувало його, це те, що мрія про сина чи доньку протягом трьох спільно прожитих нами років залишалася мрією.
Незважаючи на порядок і достаток у домі, між мною та Вадимом усе частіше виникали сварки, здебільшого через дрібниці, але ми не могли дійти компромісу щодо літнього відпочинку, щодо візитів моєї мами, щодо покупок. А два роки тому ми з Вадимом розлучилися. Весь цей час він давав немалі кошти на утримання сина, бо непогано заробляє. Нам із Костиком вистачало тих грошей, я ніколи не працювала, бо вважаю, що в жінки – дружини й матері – достатньо роботи вдома, а матеріальне забезпечення родини – це обов’язок чоловіка.
З першим чоловіком, Денисом, через це й виникали сварки, що він і заробляв мало, і не намагався знайти іншу роботу чи бодай підзаробити. Але він хоч не підвищував на мене голос, мовчки терпів, коли читала йому нотації, визнавав свою провину. А Вадиму слово поперек не встигнеш сказати, як підніме такий лемент, що хоч вуха затуляй, мовляв, він працює, він дбає, а я не вмію оцінити його заслуги.
Коли я стала порівнювати обох своїх колишніх, то Денис був янголом у порівнянні з Вадимом. Я почала щодня думати про нього, і ось він знову появився на порозі мого дому, казав, що дуже скучив за сином, просив дозволу бачитися з ним. Згодом і в мене із ним налагодилися стосунки, але ми тримали в секреті, що знову живемо разом.
Несподівано для мене Вадим подав позовну заяву на скасування всиновлення і перестав платити на утримання Костика. Виявляється, він звідкись дізнався, що Денис почав навідуватися до нас, гуляти з сином, відводити його та зустрічати зі школи. Потім він вистежив, що ми живемо разом, і попередив, що не даватиме кошти на чужу дитину і її тата, адже він уже має цивільну дружину і скоро стане батьком двійнят. Але я йому не вірила, мабуть, якась підстава з тією жінкою, бо з нею він навіть не розписаний, хоч вона вже на сьомому місяці. Чому, якщо діти його?
На судовому засіданні мудра суддя відмовила Вадиму в задоволенні позовних вимог, незважаючи на свідчення класної керівниці Костика, що Денис постійно приходить на батьківські збори, цікавиться успіхами Костика, поводиться як рідний тато попри різні з хлопчиком прізвища та ім’я по батькові.
Адвокати з обох сторін пропонували нам мирову угоду: скасувати усиновлення Вадима, платити на дитину він згодився половину з домовленої раніше суми, поки рідний тато не влаштується на роботу; поновити в батьківських правах Дениса.
Але Денис відмовився, сказав, що зі мною повторно не одружиться, Костика вважатиме фактично рідним, а юридично він чужий йому, бо його раніше змусили написати відмову. Тож хай до повноліття Вадим виплачує повну суму на Костянтина. «Обрався за гриба – лізь у корзину», – були останні слова Дениса, звернені до названого батька Вадима.
Отака катавасія цієї історії з батьками і чоловіками. Вони можуть відмовитися від своєї кровинки, можуть усиновити дитину. щоб тільки відбити в суперника жінку. А що робити мамі без чоловікової підтримки?
