Коли люди закохуються та одружуються, то вони якось не думають про те, де будуть жити і як рідні будуть лізти в їхні стосунки. Я думала, що хоч ми й будемо жити у Максима, але у нас буде окремий світ – власна кімната і там буде панувати любов і злагода.
Але я не врахувала того факту, що поруч буде ще мама і бабуся, а Максим з цікавого хлопця раптом змаліє до маминої і бабусиної черешеньки.
Все цих двох пань не влаштовувало в мені – від зовнішності до вміння куховарити і вони не скупилися на слова та погляди, погляди були навіть промовистіші за слова. А Максим відсовував тарілку з моєю стравою і брав бабусині смаколики чи мамині. Якось я верталася з магазину з важкими пакетами і думала, що чоловік вийде бодай в коридор та мені поможе, але він не міг бо зліг з температурою тридцять сім градусів і біля нього вже квоктали мама й бабуся.
Я втомлено прийшла на кухню і побачила там свекра. На моїй практиці, вірніше на тодішньому моєму досвіді, чоловіки не втручалися в жіночі сварки, але свекор раптом мені підморгнув і каже:
– Поки він там ноги простягає, ти можеш спокійно поїсти, тобі в рот ніхто не заглядатиме.
І я справді смачно поїла чи не вперше за ввесь час, бо завжди поруч була бабця чи мама з перевіркою чи я не забагато їм, даю цукру в чай і як ретельно мию після себе посуд, бо вони виявили масні сліди на ложках.
Свекор відчув мою вдячність і з того часу почав мені допомагати: то жінку з кухні забере, то бабцю чимось зацікавить, то Максимові підкаже, що треба таки заробити на оренду квартири і тікати звідси.
Коли свекруха починала заламувати руки, що я щось не так зробила, то він казав:
– А пам’ятаєш, як ти…
І таких ляпів у свекрухи виявлялося доволі достатньо і я дякувала Богу за таку добру пам’ять у свого другого тата.
Через рік ми виїхали від них та почали жити разом, а тато купив тещі та дружині дачу, щоб якось їх зайняти, про що мені сповістив з його фірмовою усмішкою:
– Я розраховую на свіжі огірочки від них і онука від тебе, – казав він мені.
Я себе не стала барити, тому ще через рік ми вже бавили синочка і не пускали маму і бабусю до себе, бо я сказала, що тоді поїду геть від Максима світ за очі.
Якось ми навчилися розуміти, що один одному треба допомагати, бо гарний настрій у чоловіка – то гарний настрій у мене, виспана дружина – то задоволений чоловік. Ніхто до нас не прийде та не навчить бути вдячними один одному і допомагати один одному, треба цього вчитися удвох.
Тому, коли чоловік бачив, що я геть знесилена, то він збирав дітей і йшов на годину погуляти. За цей час я спокійно готувала вечерю і розуміла, як мені з чоловіком пощастило. І навпаки, я забирала дітей до подруги, коли бачила, що йому потрібен спокій та відпочинок. Взаєморозуміння, ось, що ми вчили один одного.
А це нам показав Тато Максима, коли ти допомагаєш іншому, щоб всім в результаті було добре.
Чомусь до такої думки не дійшла свекруха, що щастя її сина будується не на тому, яка вправна невістка, а на тому, чи вона старається зробити її сина щасливим. І такі старання не треба критикувати, а треба підбадьорювати та допомагати.
Не знаю, чи ми б довго протягнули разом в тій квартирі, бо в тісноті теж нема щастя, хто б цю приказку не придумав. А так, ми нарешті любляча родина.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
