Коли я зайшла в квартиру, то не здивувалася жіночому голосу, адже у мене який день ночувала подруга. Проте, другий голос, був голосом мого чоловіка і від почутого я мало не впустила пакети з продуктами.
Моя подруга Андріана була дуже гарна і досі така, хоч вже їй і за тридцять п’ять, але їй більше двадцяти й не даси. Вона слідкує за собою, чоловік її повністю утримує і виконує всі забаганки. Але бувають такі дні, коли між ними пробігає чорна кішка і Андріана йде до мене та проситься перебути кілька днів.
Спочатку мій чоловік Віктор нічого не говорив та такі відвідини, але далі, коли вже це почало повторюватися, то й почав випитувати що та до чого.
– Тоді чому вона до батьків не йде?, – обурювався він, коли дізнався, що батьки Андріани люди дуже не бідні.
– Бо вони її не приймають і кажуть вертатися до чоловіка, – втомлено відказую я.
І так продовжується вже років п’ять, у мене двоє дітей, десять і сім років, живемо в двокімнатній квартирі і коли приходить Андріана, то всі ми спимо на нашому двоспальному ліжку. Вона може так гостювати по три-чотири дні, а тоді вертається до чоловіка.
Звичайно, що я в цей час годую її, вона не дає мені грошей ні тоді, ні опісля, бо каже, що не має, адже всі гроші у чоловіка і він вимагає звіту куди вона їх діває.
Єдине, на що він не жаліє грошей, то зовнішність дружини.
Звичайно, що я давно маю питання про те, як можна жити в двоярусній квартирі в престижному районі, мати власну машину, купу грошей на одяг і косметолога. І при тому жити у своєї подруги. Яка тобі може запропонувати хіба смажену картоплю з огірками та суп з грибами.
Але ось таке є.
І ось подруга в чергове прийшла до нас, бо чоловік дістав своїми причіпками. Я зранку пішла на роботу, попутно відвівши дітей в школу, Андріана ще спала, чоловік виходить пізніше.
Я ж приходжу раніше, але заскочила в магазин, бо ж треба з чогось вечерю готувати. Аж тут чую я ті голоси і вухам не вірю.
– Досить сюди приходити, – каже мій чоловік, – Якщо тобі щось не подобається в своєму житті, то це змінюй і не треба нам псувати життя. Ти не бачиш, як ти виснажуєш Інну своїми відвідинами, своїми скаргами? Та це смішно слухати, як ти жалієшся на те, що кава тепер сімдесят гривень і ти маєш додому чек принести. Коли Інна обходить кілька магазинів аби знайти по акції продукти. Вона тобі не мама, що ти тут вилежуєшся, а наші діти не мають де уроки робити чи мультики подивитися. Тобі нема на що жалітися, тобі зручно отак від чоловіка бігати аби він тобі потім більше давав грошей. Знаю я таких. Не подобається таке життя – змінюй його. Але до нас годі приходити.
– Дуже треба!, – вигукнула тоді подруга, – Та мені чоловік вже сто разів телефонував і він мене цінує. А ти свою жінку цінуєш? Ти їй коли останній раз квіти подарував чи за самопочуття запитав? Я отак дивлюся на все збоку і кажу Інні, що такого чоловіка їй сто років не треба.
І на цьому в мене з рук таки впади пакети. Вони зробили вигляд, що нічого не відбулося. Того ж дня Андріана поїхала додому, а чоловік взявся мені помагати на кухні. Як на мене, все добре, але от щось мені на душі тривожно, але от чого – не розумію. Ви б що сказали з цього приводу?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
