Коли я заміж виходила то навіть не переймалась про те, де буду жити, адже змалку знала що маю власну квартиру. Однак, коли я прийшла до мами аби забрати своє на мене очікував дуже неприємний сюрприз. Уявіть, мене ще й винною і невдячною зробили.
Нас у батьків дві доньки я – менша. Моя сестра – Вероніка, старша від мене на шістнадцять років. заміж вона вийшла коли мені було сім і тоді на весіллі у неї мої батьки справили справжній фурор подарувавши молодтам двокімнатну квартиру в новобудові.
Я ж коли росла, то завжди чула, що на мене також чекає власна квартира. тато із мамою свого часу змогли придбати дві квартири у тій новобудові і одна із них була моєю. Усі роки поки я росла та квартира задавалась в оренду.
Заміж я вийшла досить пізно. Узагалі я мріяла завжди жити і працювати за кордоном для цього наполегливо навчалась. свого часу поїхала навчатись у Чехію, але туга мене з’їла. Виявилось. що моя мрія мені не потрібна і я приросла до рідної землі. Повернулась, влаштувалась на роботу де й познайомилась зі своїм чоловіком. Саме на моє тридцятиріччя він і зробив мені пропозицію, яку я й прийняла.
Треба сказати, що мій старший племінник – тарас. Уже одружений і має двох діток – рання пташка. Коли він повідомив усіх що стане татом, то мої батьки віддали йому ключі від тієї квартири що мені призначалась. Тоді мені сказано було, що поки я заміж не вийду не утворю свою сім’ю то він там поживе, а потім, коли мені квадратні метри знадобляться, то я й заселюсь.
Уявіть моє здивування коли я прийшла за ключами від авласної квартири і почула що нічого не отримаю. Виявляється у племінника двійко діток, дружина в декреті і вже чекає на поповнення. Він не здатен сам і за комуналку заплатити, а що вже про те, аби квартиру орендувати говорити.
І от я його рідна тітка, жінка, яка навпаки допомагати повинна молодій сім’ї, адже сама не маю дітей, прийшла його із хати гонити? та яке я право маю узагалі і де моя совість?
Я мало не розплакалась, кажу що батьки більше старшу сестру люблять, адже їй фактично, дві квартир дісталось. Але тут почула що я ще й невдячна. мовляв мене ростили навчали в Україні. освіту за кордоном оплатили, а я ще й чимось незадоволена? А тато додав. що із моєю зарплатнею я зможу за рік собі на хороми назбирати, тож нічого “бідного” Тарасика з хати гнати.
Я прийшла додому дуже розгублена і пригнічена. Чоловіку ледь вдалось мене розговорити. Коли ж він дізнався у чому справа, запитав. чому я так реагую, адже по документам та квартира належить мені. Ми можемо просто Тарасу вказати на двері і всі питання.
А я вже й не знаю. як тепер бути. Виходить, якщо по-людськи. то ніби тато із мамою праві. Мені й справді не буде важко фінасово, якщо я винайматиму житло, а от тарас із трьома дітьми точно не потягне.
Але якщо по-справедливості, то мені дім власний теж потрібен. Чи маю чивіти і жити по чужим куткам, бо Тарас не може сім’ю свою забезпечити.
От тільки як мені вчинити? Якщо заберу своє – позбудусь родини. Якщо залишу все, як є – позбудусь житла власного.
А ви, яке б рішення на моєму місці прийняли б?
14,07,2023
Головна картинка ілюстративна.
