Коли ж моя мама зрозуміла хто саме приїхав, вискочила з дому, та так швидко, як ніколи до того. Я побігла за нею і стала свідком не надто приємної картини: мама стала на воротях і не пускала у двір машину мого брата. Я не очікувала від неньки ні тих слів, якими вона щедро розкидалась, ні того, як вона ось зараз себе поводить

Коли ж моя мама зрозуміла хто саме приїхав, вискочила з дому, та так швидко, як ніколи до того. Я побігла за нею і стала свідком не надто приємної картини: мама стала на воротях і не пускала у двір машину мого брата. Я не очікувала від неньки ні тих слів, якими вона щедро розкидалась, ні того, як вона ось зараз себе поводить.

Історія моїх тата і мами дуже складна і заплутана. Змалку мені мама намалювала картину у чорно-білих тонах: тато покинув, зрадив. Однак, коли я виросла, то зрозуміла, що не все ж так просто у цім житті і в їхніх стосунках.

Виявилось, тато мій до зустрічі з мамою був одруженим і вже мав сина. Мама ж завжди була і гарною, і не обділеною увагою чоловіків, але їй не потрібні були ті, що за нею упадали, вона поклала око на мого тата і за будь-яку ціну мала б отримати бажане.

Вони таки жили разом десь рік. Вже потім, коли виросла я зрозуміла, чого тато пішов. Моя мама дбала лиш про себе, свій вигляд і гардероб. Готувати їсти, наводити у домі лад, чи наглядати за мною малою вона не бажала.

Перша дружина мого батька, тітка Євгенія, була повною маминою протилежністю і тато швидко відчув різницю. Одного дня, коли мама без попередження поїхала до санаторію залишивши мене малу до приходу батька у сусідки, тато не витримав. Мама лиш за місяць повернулась і була дуже здивована, чому то квартира порожня.

Вона поїхала у дім тітки Євгенії забирати “свого” чоловіка. Татко повертатись до мами не став, а мама аби йому насолити – забрала мене.

Але про те як все було насправді я дізналась уже дорослою, а до того ми із татом не спілкувались. З мамою жили у невеликій хатинці її дідуся і бабусі. Батьки матері нам не допомагали, адже все, що вони приносили мама швидко пускала за водою: “Вчись сама жити, тоді будеш цінувати”.

Я виросла впевнена у тому, що тато мамі долю зламав. Я піклувалась про маму, бо вона була не здорова і не могла працювати. Діагнозу не було ніколи, просто мама була не здорова і лежала перед телевізором.

Не знаю, чи дякувати матері за таке моє дитинство, але саме завдяки їй я навчилась усьому тому, що дало мені старт у житті. Готувати я завжди любила, тож коли вийшла заміж ми із чоловіком моє хобі перетворили на власну прибуткову справу.

Нині ми маємо кілька своїх магазинів і кухню де готуємо готові обіди. Виявилось, що у нинішній швидкий час багато хто готовий заплатити гроші за готові страви, а не бігати до магазинів і потім стояти біля плити годинами.

На місці нашої старенької хатки ми із чоловіком побудували дім. Той дім, як і земля, були моїми – дідусь і бабуся мені подарували. Тут я була вільна робити все, що вважала необхідним. Мама ж жила при нас. Бігала у кафе і кіно, їздила на відпочинки. Вона не працювала, та й необхідності у тому не було.

А три роки тому у моє життя повернувся тато. Йому довелось мені багато чого розповісти, та й я вже інакше дивилась на життя. Ми подружились із старшим братом.

І от, тиждень тому, я збирала рідних і друзів на свій ювілей. Тато не зміг приїхати, але на свято приїхав мій брат зведений.

Моя мама, коли зрозуміла, хто то, вискочила з дому і влаштувала сцену неприємну. Вона так розходилась, сипала словами яких я від неї ніколи почути не сподівалась. Мама не пускала мого брата у “свій” дім.

Свято було зіпсовано, адже мама не мала наміру заспкоюватись тим паче тоді, як було багато слухачів. Брат поїхав зрештою, а я не могла відпочити у колі друзів, бо ж мама все ніяк не могла вгомонитись.

Тиждень минув, а мама ні вибачатись, ні змінювати поведінки наміру не має. Ще й чоловіку моєму почала багато зайвого говорити, мовляв, він у нас у приймах і не йому вказувати як їй у власній хаті себе поводити.

— Або я, або вона, – не витримав мій Сашко, – Можна стерпіти те, що ми її годуємо, що вона живе за наш рахунок, але таке ставлення я терпіти не збираюсь, крапка.

Чоловік налаштований серйозно і я розумію – він правий. Але ж то моя рідна мама. Як я можу вказати їй на двері? Де і на які гроші вона житиме? Вона ж просто не пристосована до життя. я про неї завжди дбала. Як я можу її покинути напризволяще?

От як бути, підкажіть?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page