Заявив, що раз я мама, то повинна повністю віддатися вихованню дитини, а не особисте життя влаштовувати.
Як мені “пощастило” вийти в свій час заміж за цього персонажа, досі не розумію. Не виключаю магію, тому що це явно було якесь помутніння. З перших днів все йшло якось наперекосяк. Якби не вмовляння моєї мами і свекрухи, то тих двох років ми б точно не прожили.
Зараз той шлюб мені пригадується, як якась побутова комедія. З хорошого у мене з тих часів залишився тільки син і непробивний оптимізм. Синові зараз майже шість років, батько іноді удостоює своєю присутністю, але скоро, я так думаю, все закінчиться, тому що його нова дружина чекає дитину, а колишній чоловік багатофункціональністю ніколи не відрізнявся.
Мені від нього навіть допомога не потрібна, він щось там платить періодично, але сама у нього нічого не прошу. Зайвий раз спілкуватися не хочеться, зовсім. Навіть коли він з дитиною бачиться, то забирає його від своєї мами, з якою ми нормально спілкуємося і яка бачиться з онуком набагато частіше рідного батька.
Розлучені ми вже близько п’яти років, терпіння моє спочатку випробовував від щирого серця. Всім хотів довести, який він золотий і турботливий батько, але вибрав для цього дуже дивний спосіб – сперечався зі мною з приводу і без і оскаржував будь-яку мою дію. Не так одягла дитину, зовсім нею не займаюсь і так далі.
Коли ставилося запитання, чому ж він собі його не забрав, раз я така-сяка, то округлював очі і видавав “та ти ж мама, хто мені дитину віддасть”. Логіка залізна.
Потім у нього почалося своє життя і його старанність у вихованні сина і мене зводилося до нечастих, але регулярних суперечок. Там з’явилася одна жінка, потім інша, а потім він і до РАЦСу добрів, хоча при розлученні зарікався. Але мені було байдуже, всі ці новини мені розповідала свекруха, коли приходила до онука або я його приводила до неї. Навіщо мені була ця інформація, досі не знаю, але звіт мені надавали регулярно.
Я знову в ярмо не поспішала. Вийшла на роботу, завдяки мамі і свекрусі, які були у мене командою рятувальників з сином, почала знову цікавитися життям, звикати до свободи. Та й побутових проблем вистачало, так що кидатися на пошуки чоловіків я не прагнула.
Все вийшло трохи більше року тому само собою на дні народженні у подруги. Там я познайомилася з чоловіком, з яким спочатку мило гуляли по парку разом з моїм сином, потім він став у мене залишатися, а потім ми з’їхалися остаточно. Він зробив мені пропозицію руки і серця, через місяць у нас весілля, заяву вже написали.
З сином мій наречений знайшов спільну мову. Дитина у мене не конфліктна і товариська, тому цілком нормально прийняла нову людину. Татом називати мого чоловіка не змушувала, тому що тато у сина вже є. Таємниці з наших стосунків з ним я не робила, але і особливо афішувати не хотіла, щастя любить тишу.
Але в розмовах сина ім’я мого нареченого миготіло часто, тому що часу разом вони проводили досить, грали, гуляли, читали, щось майстрували. Колишній чоловік спочатку уваги не звертав, але якось вирішив дізнатися, що це за такий часто згадуваний дядько, а син без задньої думки і видав, що це мамин наречений.
В цей же день колишній під’їхав до мене на роботу поговорити. Махав пальчиком і вимагав, щоб поруч з його сином не вешталися всякі сумнівні дядьки, тому що у дитини є батько. Дуже епізодично, але є.
Я відповіла, що Дядько не сумнівний, а мій наречений, майже чоловік. З сином вони ладнають, в татусі він йому не набивається, тому переживати нема про що. Але колишній вважав інакше, наполягаючи, щоб дитині не забивали голову і захистили від спілкування з моїми чоловіками.
Мене розмова почала веселити, я запитала, чи не означає це, що він хоче забрати сина до себе. Там-то сумнівних дядьків немає, тільки перевірена тітка. Колишній витріщив на мене очі і сказав, що не може забрати до себе, тому що його дружина чекає дитину.
– Ну і який тоді у нас вихід?
– Ти повинна виставити цього чоловіка за двері, у сина є батько, цього достатньо. А чужим чоловікам виховувати його я не дозволю.
Просто, як п’ять копійок – вказати на двері. А це, між іншим, майже мій чоловік. Чому він має право заводити нову родину, а я ні? І дуже мені цікаво, як це спробує щось там “не дозволити”. Колишній знову закліпав очима і заявив, що я взагалі-то мама, мені належить дитиною займатися. На його думку, поки дитину не вирощу, то ніякого мені особистого життя.
Переконувати цього “обдарованого” я не хотіла, часу шкода було, просто пішла. Він мені потім телефонував, але я не відповідала. Все вже сказано. Впевнена, що цей його запал пропаде через кілька місяців. Сподіваюся, що він повністю переключиться на нову сім’ю. А ще сподіваюся, що син вдасться в мене, а не в свого батечка.
Фото ілюстративне.
