Ми з чоловіком не надто розкошували все життя. Так, працювали обоє, але більшу частину грошей відкладали на те, аби придбати донці у майбутньому власне житло. От тільки вона на світ з’явилась, так на одну зарплату мою і жили. Чоловікова йшла в “шкарпетку”.
Тож коли донька виросла і вивчилась ми почали шукати варіанти. На наші гроші можна було придбати або стареньку двокімнатну, або нову однокімнатну. Тож вирішили вкластись у будівництво нової трикімнатної. Навіть, весілля єдиній дитині не зіграли. Казали що грошей немає, адже ж усе ішло туди. Ми визначились з пріоритетами давно і неухильно слідували їм.
Коли доня повідомила, що при надії, ми вже завершували з ремонтом і купівлею меблів. Хотіли порадувати молодих і здивувати.
І ось доньку забрала швидка, на світ ось-ось з’явиться наша онука. Ми приїхали до її чоловіка Михайла. Розповіли про сюрприз та попросили допомогти перенести речі. Ви бачили б його обличчя. На ньому була написана подяка та щастя. Зять довго не міг вимовити слова. Потім вони швидко зібралися з чоловіком і поїхали по дитячі речі.
Маша завжди була акуратною людиною. Тому ми особливо не грались із розкладкою речей. Просто витягли їх акуратно з коробки та розклали по поличках. Втомилися звичайно, але результат був вартий того.
І ось настав день виписки. Машу урочисто повезли із сином на машині. Я, звичайно, переживала, що одразу їй нічого не сказали. Але так хотілося зробити сюрприз. Уже потім навигадували собі, що може статись щось непоправне, адже для людини це буде дуже несподіваною доленосною новиною.
Ми навіть новосілля відзначати вирішили. І ось, коли ми всі сиділи за святковим столом відзначаючи уже і появу онуки і новослля сваха ставить питання:
— Квартира чия? Голова родини тепер хто?
Я дуже здивувалась питанню. До чого тут квартира і голова родини? Відповіли, що квартира придбана шість років тому і записана на мене.
— А, – мовила сваха, – Я ж думала, що то подарунок молодятам. А ви тут, синку, вічні квартиранти.
Михайло зніяковів, втім, як і я. Ми ж мали з часом те житло переписати на доньку і оскільки то був сюрприз для молодих, то не хотіли одразу розкривати всі карти.
— Добре, що хоч одразу сказали, – продовжує сваха, – Бо ж ми тут не новосілля тепер відмічаємо, а появу онуки. Тож, думайте діти над тим, щоб своє мати, а не на чужих хлібах жити.
Мені так неприємно стало. Ми все життя на все поклали, робили все з душею, діти щасливі, а тут така ложка дьогтю.
— Так, – говорить мій чоловік, – А своє житло придбати вам сваха допоможе, за що і піднімемо наш чай.
Не зрозуміла я нічого, але тепер ми зі свахою не розмовляємо. Ніби, як і добро зробили а осад неприємний залишився.
От що то було? Може хоч хтось пояснить у чому вина наша?
Головна картинка – pexels.
