fbpx
Історії з життя
Літня бабуська під магазином просила дати «хоч гривню» на їжу. А я дала їй 400 гривень, як виявилося, це стало початком великих змін

Кілька місяців тому потрібно було поповнити запаси продуктів в холодильнику, тому я вирушила в супермаркет, який знаходиться неподалік мого будинку. Біля нього я помітила стареньку, яка сиділа в зношеному одязі і плакала. Попросила вона у мене копієчку на хліб. Мені її стало дуже шкода. Зазвичай я нічого не даю чи якийсь дріб’язок, адже все навколо переконують, що просять випивохи.

Але ця бабуся не була такою, як усі. Я помітила, що просить вона, соромлячись цього. І серце моє здригнулося, і рука витягла з гаманця 400 гривень. Дві по двісті. Я бачила, що старенька дуже вдячна мені. Тоді мені стало дуже цікаво, а може це невдала актриса?

Зайшла я в супермаркет, купила все необхідне, а коли вийшла, то бачу, що бабуся кудись збирається. І я вирішила піти за нею. Спочатку бабуся зайшла в магазинчик, провела в ньому хвилин 15, потім пройшла через двори і нарешті зупинилася перед якимось стареньким трухлявим сараєм. Відкрила його двері і увійшла.

Тоді я вирішила ризикнути і зайшла за нею. Адже не думаєш, що від жінки похилого віку можна отримати по голові. Всередині я побачила те, що мене вразило. А саме старий диванчик, прогнилу підлогу, а на самому дивані лежала ковдру, яка бачила багато. Поруч стояв стіл, на який бабуся поклала молоко і хліб, куплені в магазині. А сама вона присіла на диван.

Коли вона побачила, що я увійшла, то сильно здивувалася і навіть злякалася. Я відразу ж їй все пояснила, що я подумала, що вона обманює і тому простежила за нею. Адже її одяг не виглядав, як у безхатьків. Після мого зізнання, жінка розповіла мені свою історію.

У Валентини Петрівни не було сім’ї і близьких родичів. Жила вона в маленькій квартирці, яку їй дали за розподілом ще за радянських часів. Її сина і чоловіка давно не стало, а вона стала здобиччю славнозвісних ріелторів, які і відібрали її квартиру. У володінні бабусі залишився тільки цей сарайчик, в якому вона вже жила три тижні. Гроші, які їй дали на вулиці, вона витрачала на баню, де могла випрати свій одяг.

Однак на вулиці вже осінь і з кожним днем ​​стає холодніше. Валентина Петрівна дуже боїться замерзнути. Мені було дуже шкода бабусю, тому я захотіла їй допомогти. Для початку я їй вручила пакет, в якому були продукти.

Прийшовши додому, я відкрила свій блог і написала історію цієї жінки, попросивши про допомогу з зимівлею. Вранці мені написав мій однокласник, який запропонував пожити Валентині Петрівні на його порожній дачі з опаленням. Вона була дуже рада, і ми її відвезли на цю дачу. Ми продовжили шукати вихід з ситуації, що склалася, адже бабуся не могла залишитися там назавжди.

Через місяць рішення знайшло нас саме. У блозі мені написала одна жінка похилого віку, яка сказала, що може поселити Валентину Петрівну у себе, як співмешканку. Оплата їй була не потрібна, оскільки живе вона зовсім одна, а так буде компанія. Тепер бабусі живуть удвох, а ми з однокласником привозимо їм продукти на вихідних і спілкуємося за чашкою чаю.

Насправді таких людей похилого віку багато, які залишилися без даху над головою через обман чи їх просто вигнали родичі. Тому намагайтеся не проходити повз і допомагати.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

facebook