Чоловік штовхнув мене в бік і пробурчав:
— Твоя черга прибирати!
— Що?
— Хіба ти не чуєш, що твій домашній шукач скарбів знову порпається в лотку.
— Він такий же мій, як і твій.
— Ну гаразд, але черга все одно твоя.
Я зітхнула, вилізла з-під ковдри і пішла до лотка. Наш Мурзик з особливим, навіть якимось дивним задоволенням рився в лотку щоразу, коли зробить свої справи, стрибав, шкрябав, зариваючи результати життєдіяльності у спеціальний наповнювач. За що і був прозваний «домашнім шукачем скарбів». Ми ще часто жартували, що він скоро вириє метро, але в кожному жарті – самі розумієте. Ця особливість кота дратувала всіх мешканців дому, особливо мого чоловіка.
— Мурзику! — Покликала я, повертаючи коридором, — Ну припини вже!
У відповідь прозвучало ритмічне шкрябання.
Лоток був чистий і кота в коридорі не було. Дратуюче шкрябання чулося з-за дверей кімнати, де чоловік облаштовував свій кабінет. — Мурзику? Що ж ти там наробив? — Злякалася я.
— Він взагалі де? — Виглянув з-за мого плеча чоловік.
— У кабінеті, здається…
— Він там що? Того? – чоловік увірвався до кабінету, не слухаючи мої аргументи, що Мурзик взагалі розумний кіт і ніколи такого собі не дозволяв. Він навіть коли був зовсім маленький завжди робив усі свої справи в лоток і старанно закопував.
Рудий хвіст стирчав із-за шафи і я вирішила, що зараз чоловік добряче микне кота, бо шафа була антикварна, насилу куплена і лише вчора привезена з реставраційної майстерні. Чоловік у мене цікавиться старовинними меблями та іншим стародавнім мотлохом. Він заплатив кругленьку суму за шафу і дуже чекав на її появу в нашому домі, довго вибирав місце, куди її поставити, продзижчав мені всі вуха.
— Що ж ти наробив! – горланив чоловік, витягаючи кота з-за шафи.
— Наслідив?
— Начебто, ні! Але подряпав шафу, бісів шукач скарбів!
Чоловік став навколішки, провів рукою по бічній стінці шафи. Я, чесно кажучи, подумала, що він зараз заплаче над своєю довгоочікуваною антикварною шафою, але натомість почула тихий хрускіт, клацання і дріботіння, ніби щось сиплеться на дерев’яну підлогу. Мурзик обвив рудим хвостом мою ногу і, віддано зазирнувши у вічі, нявкнув. Я погладила кота і запитала:
— Ну що там?
Чоловік, відкриваючи і закриваючи рота, немов риба, показав мені жменю монет.
— Це що? Із шафи висипалося? Скарб чи що?
Чоловік кивнув. Я відразу згадала всі його байки про те, що заможні люди ховали свої гроші де тільки можна і в меблів, зрозуміло, теж.
— Там! Там багато. — бурмотів чоловік, перебираючи в руках потьмянілі від часу монети.
Я погладила кота ще раз. Мурзик таки знайшов свій скарб і прізвисько «домашній шукач скарбів» приклеїлося до нього назавжди. Тепер чоловік, купуючи нову антикварну річ, насамперед дає її обстежити котові і ніколи не лає домашнього улюбленця за шкрябання в лотку, каже: «Нехай тренується!»
Фото ілюстративне.
