Ми всі на роботі дивувалися, що вона всюди встигає – і мати хороша, і газдиня зразкова. І роботу свою знає та ще й гуляти встигає?
– Ой, дівчата… Ви той погляд ніколи не забудете… Заради такого погляду що хоч переробиш!
Я й заздрила їй трохи, признаюся, бо в ній аж такого нічого не було. А таким чоловікам голови крутила, що дай Боже…
Та то таке, молодість, думаєте? Ага…
Вона й за тридцять і за сорок завжди була в своєму репертуарі.
Чоловік її не був якимось недолугим, звичайний собі такий, тихий, спокійний. Не дивно, що з такою дружиною почав топити емоції.
Люба чоловікові нічого не казала, ще й сама додому приносила аби він її не соромив перед іншими та випрошував на пляшку.
А згодом і сама почала причащатися.
Але й здоров’я у неї, я вам скажу: сьогодні веселиться, але на роботу ніколи не спізниться!
Я згодом поїхала на заробітки за кордон і вже втратила з нею контакт. Була впевнена, що вона не пропаде, бо з її зв’язками можна вижити й при апокаліпсисі.
Власні клопоти мене закрутили, завертіли і в Україну я вернулася через десять років.
Гуляла якось по рідному місту і водночас заходила в магазини, бо мені всього в нову квартиру треба, від тюлі до горнятка.
Аж ось бачу знайому постать – Люба! Задкує від церкви та хреститься! Це вже був для мене шок, а потім я підійшла ближче…
Де й ділася та миловидність, сіре лице і запалі очі…
Ми сіли на каву і вона почала свою розповідь.
Вона довго не звертала на слабкості чоловіка, поки він не скотився остаточно. Син оженився. Але невістка його геть не шанує.
– Двоє дітей, розумієш? Йому дітей шкода, тому й не йде від неї. І що то за життя? Як сусіди живуть, – бідкається Люба.
Невістка працює в нічному клубі, гроші хороші і зв’язки, але приходить над ранок і нічим не цікавиться, крім себе:
– Діти шумлять і спати їй не дають, а мого Тимофія взагалі…
Тепер Люба крутиться на дві родини – щоб дітей зі школи забрати та чоловіка не пустити на вулицю до друзів.
– Весь вік на моїй шиї, розумієш, весь вік! І на старості мені нема спокою – те зроби, туди піди, там прибери, те приготуй… А пенсія у мене ще не скоро, а зарплата яка?- мізер!
Її десь після мого від’їзду розрахували з роботи і не допомогли зв’язки, бо всі намагалися вижити. Не прийшли на допомогу її любаски, коли вона шукала роботу та гроші аби годувати родину, адже чоловік давно своє витрачав на себе.
– Прибираю в магазині і ще маю офіційну ставку в школі прибиральницею, хоч там за онуками пригляну…
Ходить в церкву, хоч і не каже, але думаю, що відчула вона, як то було тим жінкам, які ночами чекали додому чоловіків та сіріли лицем і марніли.
– Йому б добру жінку знайти і одразу Віку покине, – говорить Люба щодо сина, – Просто де зараз порядну дівчину знайти? Як не квартири хоче одразу, то машини, то гарно вдягтися та з’їсти… В то ж на двоє дітей треба йти…
Я дала їй сто євро, мовляв на подарунок онукам. Вона радо взяла і ми більше не бачилися.
Фото Ярослава Романюка.