Потрібного номера автобуса довго не було.
Люба, зневірившись, як в старі добрі часи, трохи відійшла від зупинки, підняла руку вгору і почала ловити машину. Але і автомобілі проносилися мимо.
Вона вже хотіла припинити спроби спіймати попутку, як раптом біля неї зупинився крутий білий Мерседес.
Передні дверцята з правого боку відчинилися, і Люба побачила крутого водія в чорних окулярах, який жестом запрошував її в салон.
Люба, задоволена, артистично сіла в крісло поряд з водієм, і легенько закрила дверцята. Машина поїхала, Люба уважно подивилася на господаря автомобіля, і з подивом помітила:
– Як ви схожі на мого першого чоловіка… Майже одне обличчя…
Водій на ці слова заусміхався, зняв чорні окуляри, і Люба обімліла.
– Господи… Толю? Це ти?
– Привіт, Любасю. Як ся маєш? – весело запитав колишній чоловік і знову начепив окуляри на ніс.
– А ти як ся маєш?.. – все так само розгублено пробелькотіла Люба, і тут же схаменулася. – Хоча… Навіщо я питаю? І так видно, що ти живеш добре … На широку ногу… Видно, багатеньку дружину собі знайшов? З багатими родичами…
– Ні, не вгадала… – реготав Толик.
– Що, невже бідна попалася? – саркастично запитала Люба.
– Знову не вгадала, – продовжував веселитися колишній чоловік.
– Вона в тебе сирота чи що? – не вгавав перша дружина.
– У мене, Люба, тепер дружини зовсім немає, – задоволеним тоном сказав Толік. – Як ми з тобою тоді розбіглися, так я досі і живу один.
– Як це? – здивувалася Люба. – Всі ці п’ятнадцять років ти живеш один?
– Ага!
– Ану, ану, з цього місця детальніше, – пожвавилася раптом Люба. – Цікаво послухати. Напевно, цивільна дружина у тебе все-таки є.
– І її теж немає.
– Виходить, що ти однолюб? – радісно підсумувала раптом колишня дружина. – Це добре.
– А чого це ти пожвавилася? – Толік покосився на Любу. – Навіть не думай в цей бік. Ніякій я не однолюб. І одружуватися я поки взагалі не маю наміру.
– А чому так? – тепер уже засміялася Люба. – Адже чоловікові жінка потрібна буває. Пам’ятаєш наші нічки?
– Ні, – захитав головою Толик. – Я все забув.
– Тобто?
– В прямому сенсі. Все, що у нас з тобою було, я, дуже швидко забув. Тільки це мене і врятувало.
– Від чого врятувало?
– Від нісенітниця всяких, на кшталт одруження. А про те, на що ти тут натякаєш, це іноді буває… З тими, хто не проти. Тому, напевно, у мене тепер все так добре.
– Чому – тому? Я не зрозуміла.
– Без тебе у мене відразу стало все добре – ось чому.
– Все одно мені незрозуміло. – Люба з подивом витріщалися на колишнього чоловіка. – Чим це я заважала твоєму щастю? Цікаво…
– Як би тобі це пояснити, щоб ти не образилася? – Толік нервово зітхнув. – А то ж ти жінка образлива.
– Пам’ятаєш мої звички, так? – задоволена, усміхнулася Люба. – Нічого, не шкодуй мене, Толя, розповідай. Ми ж тепер з тобою – того… Говори, чому це ти живучи зі мною не міг дозволити собі купити таку машину? Я що, багато грошей проїдала?
– Навпаки… – Він знову реготнув. – Економила ти сильно. Але… Я адже тепер займаюся виключно тим, від чого тебе постійно в тіпало.
– Це чому це?
– Свята я всякі організовую, сценарії пишу, і все таке…
– Що? – Вона зміряла його недовірливим поглядом. – Ти хочеш мені сказати, що пішов з з основної роботи, і на цих своїх допотопних уявленнях, де «танці-шманці» заробив на таку дорогу машину?
– Ну, я давно вже пишу серйозні сценарії до свят іншого рівня. І режисирую такі заходи, де часто присутні перші особи держави та гості з інших країн.
– Ти?! – не повірила вона.
– Ага, – весело кивнув. – Уяви собі, я.
– Цікаво, а чому ти при мені такі сценарії не писав? – ображено запитала вона. – Чому ти зі мною так багато не заробляв?
– А хіба ти не знаєш чому?
– Уяви собі – ні!
– Ну як же? Ти ж мені абсолютно не давала в цей бік працювати. Варто було мені отримати нове замовлення, як ти тут же починала мене ревнувати до нього. Все заглядала через плече в монітор комп’ютера, думаючи, що я пишу комусь любовні листи.
– А ти що, не міг мені пояснити, що ти пишеш?
– А хіба я не намагався? Ти навіть зустрітися з організаторами свят не давала мені без твоєї особистої присутності.
– Але там же були одні жінки! І у них у всіх був такий вигляд! Я ж їх своїми власними очима бачила!
– Уяви, що і зараз цією справою рулять жінки, – знову засміявся колишній чоловік.
– А по-моєму, вигадуєш ти все! – Люба раптом ображено відвернулася від нього і почала дивитися на вулицю через бокове скло. – Обманюєш, щоб мені допекти. А сам, напевно, працюєш в якісь багатій організації, якимось начальником.
– Не віриш, не треба… – спокійно відповів Толик, і плавно зупинив автомобіль. – До речі, я тебе вже довіз. Ти все там же, на третьому поверсі?
– Там же, – зло відповіла вона, і знову повернулася до нього. – Ось я тільки одного не можу зрозуміти. Чому ти досі не одружився, хоча я точно знаю. що від мене ти йшов до іншої жінки. адже так?
Толик знову зняв окуляри з носа, і уважно подивився на цю дивну жінку.
– Любо, коли ми з тобою розлучалися, я йшов не до іншої жінки. Я тікав від тебе світ за очі. Тому що розумів, що з тобою я покриюся пліснявою як залежаний товар…
Вийшовши з машини, Люба так грюкнула дверима, що вона мало не розлилася…
Фото ілюстративне.
