Ми з чоловіком їздили до його родичів. Поїздка була раптовою і вимушеною. Не стало його бабусі. Не поїхати ми не могли. Однорічну доньку з собою не брали. До бабусі вона вже звикла, тому без проблем залишили їх разом. Моя мама була не проти.
Було страшнувато на кілька днів залишати доньку, але довелося. Раніше тільки на день могли віддати до дідуся з бабусею. А поїхали на цілих 5 днів. Точніше збиралися на 2, але затрималися. Було багато родичів, яких Микита давно не бачив. Тому побули довше, ніж збиралися.
Коли повернулися додому, спочатку я нічого не помітила. Мама з Зінусею були в нашій квартирі. Тут її ліжечко, іграшки. Вирішили, що зручніше і спокійніше для дитини буде, якщо вони будуть вдома.
Я подякувала мамі за її допомогу. І вона пішла. Тато зачекався. Хоча він заходив до них в гості кілька разів, поки нас не було.
Я вирішила прийняти душ, після дороги. Відпочила трохи, розслабилася. І пішла одягатися. Заглядаю в свою шафу, а вона напівпорожня. Як так? Я спочатку навіть не зрозуміла, в чому справа. Дзвоню мамі:
– Мамусю, ти що грандіозне прання затіяла? Де всі мої речі?
– Я їх роздала, вони ж тобі все одно малі. Ті, що ти носиш, я не чіпала. А які зовсім маленькі віднесла до церкви і дитячий притулок. У тебе ж розмір, як у дитини був.
– Мам, а ти не думала, що я вже і так сильно схудла після дитини? І скоро знову буду в своїй звичній формі. І що мені знову купувати новий одяг? Ти ж пів шафи винесла?
– Любцю, не сміши мене. Ти вже ніколи не будеш важити 50 кг, як до материнства. Жодної жінки не бачила, щоб так сильно схудла після дитини. Не тіш себе ілюзіями. У тебе ще багато речей залишилося. Не будь жадібною. Є люди, яким вони потрібніші. А у тебе в шафі все одно тільки міль годували. До того ж ти тепер мама. Тобі пора змінити імідж. Навіщо тобі рвані джинси і футболки топи?
– Мамо, я і шубку свою не бачу. Ти її теж віддала?
– А ти коли її востаннє одягала? Навіщо вона тобі потрібна?
– Мам, я за неї купу грошей відвалила? Я б могла її продати за хороші гроші? Ти взагалі чула про ОЛХ?
– Всіх грошей не заробиш. Але ти права, я про це не подумала, вибач, будь ласка.
– А мої червоні чоботи? Їх теж немає? Їх навіщо віддала? Нога ж у мене не виросла?
– Вони надто молодіжні. А ти тепер мама і дружина. Тобі потрібне інше взуття.
У мене не було сил продовжувати цю розмову. Я попрощалася з мамою і пішла тихенько плакати в кімнату доньки. Чоловікові сказати боялася. Вони з мамою і так не в найкращих стосунках.
Було так прикро. Але з чого вона взяла, що я не схудну. Я тільки місяць, як перестала годувати доню. І вже мінус 5 кг. А зараз фітнес підключу і взагалі скоро знову буду красунею. Та й взагалі, яке право вона мала віддавати МОЇ речі без МОГО дозволу.
Занадто молодіжні? Мені взагалі ж 25 років. Вона мене, що в баби вже записала? Чи вона вважає, що тепер я буду одягатися, як синя панчоха?
Не хочу сказати це якось грубо. Адже вона моя мама. Але це відверта недалекість і неповага до моєї власності.
Просити її, щоб вона забрала речі звідти, куди забрала? Хоча б шубу повернути? Ось серйозно? Там вже все розтягли по хатах. У мене класні речі були. Не дешеві. Такі швидко нових господарів знайдуть. А моя улюблена рожева куртка? Вона ж чим не догодила? Як же я її любила.
Микита ж все одно дізнається? Що йому казати? Що у мами з головою біда? Як тепер залишати з нею дитину, якщо раптом знову потрібно буде? Вона так і меблі з побутовою технікою роздасть нужденним. Зовсім з розуму вижила, як до своєї церкви почала ходити.
Фото ілюстративне.
