Людмила прокинулася від гучного дзвінка. «Хто там дзвонить із самого ранку? Чому так голосно звук на телефоні я поставила?», – промайнуло в неї в голові. Знайшовши гаджет, жінка зрозуміла, що це не телефонний дзвінок, а дзвонить домофон. Зазвичай звук на ньому вимкнений, щоб ночами ніхто не дзвонив і не будив всю сім’ю.
Але зараз чомусь дзвонить не перестаючи. Хтось наполегливо набирає «виклик». Піднявши трубку, Людмила почула голос сусідської дівчинки. Вона просила відчинити двері, щоб зайти додому. Ключа від під’їзду вона не мала. Жінка натиснула на кнопку, двері відчинилися, і дівчинка забігла в під’їзд і шмигнула у свою квартиру, зачинивши двері.
Людмила хотіла заварити собі чашку міцної кави, але згадавши, що не засне, відмовилася від цього наміру. Вона просто вирішила лягти і ще трохи подрімати, адже вона півночі не спала. Діти вже пішли до школи, чоловік на роботу, термінових справ у домі не було. Тож цілком можна було дозволити собі відпочити у свій законний вихідний день. Жінка лягла в ліжко, закуталась ковдрою і занурилася в солодку дрімоту. Але її сон швидко перервали. Тепер дзвонили у двері – протяжно та наполегливо. На гостей вона не чекала і була вкрай здивована непроханому візиту. Може, щось трапилося? Її охопило легке занепокоєння.
Людмила не любила несподіванок. Піднявшись із ліжка, вона швидким кроком попрямувала до дверей. На порозі стояла Вікторія – сусідка по сходовому майданчику.
— Ви навіщо домофон вимкнули? Моя дочка не змогла до під’їзду зайти? Що вам важко натиснути кнопку. Я з маленькою дитиною сиджу і не можу бігати до дверей завжди, – зухвало почала Вікторія.
Людмила сказала, що вже відчиняла двері дівчинці. І спробувала поцікавитися, чому вони самі не відчиняють двері, натиснувши кнопку домофона. Але сусідка, махнувши у відповідь рукою, пробурчала, що в них домофону немає, а люди такі, що тільки про себе й думають. Людмила хотіла заперечити і сказати, що не повинна відчиняти завжди двері, але зрозуміла, що це марно.
Минулого року у під’їзді ставили домофони. Правда, не всі мешканці вирішили поставити ці пристрої, адже коштували вони не так вже й дешево, а ключем завжди можна відкрити. А якщо непередбачувана ситуація, то можна попросити сусідів із домофоном відчинити двері.
У квартирі Людмили домофон стояв, і сусіди частенько користувалися її безвідмовністю та дзвонили, просячи відчинити двері їхнім гостям чи доставникам піци. Через деякий час жінці це набридло, і вона почала вмикати звук домофона тільки за своєю потребою. Але деякі сусіди, на кшталт Вікторії, цього зрозуміти не могли. Вони вважали, що якщо у когось стоїть домофон, то вони повинні відкривати всім на першу вимогу. Просто натиснути кнопку і все. Не так уже й складно.
Вікторія взагалі вважала, що їй усі зобов’язані допомагати, адже вона має маленьку дитину. Так, вона попросила сусідку пенсіонерку Клавдію Іванівну приводити свою доньку, яка навчалася у першому класі зі школи. Сусідка подумала, що Вікторія їй заплатить за цю послугу та із задоволенням погодилася. Клавдія Іванівна старанно водила дівчинку щодня до самого порога квартири, і навіть ранець із книжками сама несла. Але після місяця жодних грошей не побачила і навіть подяки не дочекалася.
Вона сказала, що пенсіонерці все одно нічого робити, а грошей вона їй і не обіцяла. Хоча родина у Вікторії не бідує, а навпаки. У квартирі євроремонт зроблено і іномарка під вікном. Дача за містом та на продуктах вони теж не економлять. Подумаєш, прогулятися із двору до школи та назад. Все одно цілий день без діла пенсіонери сидять. А у Вікторії дитина на руках, невже допомогти важко. Совісті зовсім немає. Клавдія Іванівна здивувалась такому розкладу речей, але сперечатися не стала, просто дівчинку зі школи перестала зустрічати.
А Людмила відтоді кілька разів принципово не відчиняла двері, якщо у домофон дзвонили не до неї. Так, було шкода дитину, яка стояла і чекала, але після кількох невдалих спроб, зрештою, до неї дзвонити припинили, як і вітатись. ну що ж? За спокій теж потрібно платити. Чи не так?
Головна картинка – pexels.
