fbpx
Історії з життя
Майбутня свекруха не натішиться невісточкою. «Наша ластівка, – лагідно називає Настусю. – Дарма, що так далеко їхали, але варто, адже в Києві тепер такої нареченої не знайдеш, та й ми села не соромимось, самі ж бо з багатодітної сім’ї, бо нас у мами шестеро, а у свахи – семеро. Поріднилися дві багатодітні родини. Це добре, як дітей багато. Ось і Настуся нехай нам багато діток наpодить – виглядимо, бо є і дача, і зарплата!»

– Їдуть! Їдуть! – галасують дітлахи, вгледівши вдалині весільний кортеж. Осіннє повітря розірвали срібні звуки музики. Гостей – мало не все село, а молодий, як і належить, – на білому коні, тобто автомобілі. А що вже наречена – вродлива, скромна.

Майбутня свекруха не натішиться невісточкою. «Наша ластівка, – лагідно називає Настусю. – Дарма, що так далеко їхали, але варто, адже в Києві тепер такої нареченої не знайдеш, та й ми села не соромимось, самі ж бо з багатодітної сім’ї, бо нас у мами шестеро, а у свахи – семеро. Поріднилися дві багатодітні родини. Це добре, як дітей багато. Ось і Настуся нехай нам багато діток наpодить – виглядимо, бо є і дача, і зарплата!»

Поглядом відшукую весільну матір, Зою. Де ж це вона? Ого! Невже це вона? Огрядна, шикарно вбрана, зачіска з-під рук досвідченого перукаря, – що жінка, то жінка, лиш походжає та чорним оком туди-сюди: чи гарно сервірують столи, чи вистачить продуктів, бо ж накликала гостей багато.

Як приємно дивитися на молоду матір, що одружує першу дитину!

А в хаті, на подвір’ї – усюди лад, аж очам приємно. Слава Богу, що Зоя вистояла і перемогла зеленого змія, хоча це було дуже нелегко, а колишня її подруга Єва не змогла втриматися, попливла за течією. І занесла та брудна і бурхлива течія жінку туди, звідки ще ніхто не повернувся…

Беруся розповісти цю історію, бо початок її занадто типовий для гарненьких дівчат, середина властива нашому сільському життю, від якого так хочеться вберегти тисячі інших.

Зростала Єва в порядній сільській родині: батько, як і два його брати, був столяром, вмів практично все; одружився на молодій вдові з двома дітками, разом мали ще трьох.

Старші діти по закінченні школи роз’їхалися і поодружувалися. Єва з двома меншими братами залишилися в селі. Незабаром пoмеp батько, скоро за ним ще молодою пішла мати. Єва вийшла заміж, переїхала в інше село, брати залишилися в батьківській хаті.

На жаль, Єва не вдалася ні до мами, ні до тата. Була гарною, веселою, але любила випити та бувати в гучних компаніях. Наpодивши донечку, не могла одразу звикнути до статусу сімейної жінки. Коли чоловік ішов на нічну зміну, вона – на танці.

Казали, повернеться молодиця опівночі додому, свекруха відчинить двері та, звісно, виказує: «Де ти вештаєшся, геть совість втратила, дитина маму гукає, а ти…» На що Єва нетерпляче вбік відіпхне її рукою зі словами: «Іди геть, стаpа панчохо!» Похитається по хаті й падає на лiжко.

Чоловік потерпів кілька років, а потім вигнав геть неpадиву дружину.

Повернулася вона з дитиною до братів. Спершу вони їх доглядали, а коли cпилася, вигнали з хати, аби їх не соромила. Тоді вона оселилася в порожній чужій хаті.

Спершу працювала секретаркою в конторі колгоспу. Гарна, мила, привітна, її всі любили і поважали. А що вже була добра і щедра! Навіть найдорожчим ділилася з першим-ліпшим.

Коли її питали, хто батько малюка, сміючись, казала: «Хіба я знаю? Спитайте щось простіше!» Весело їй жилося, поки…

З розпадом Радянського Союзу розвалилося все на Україні. Розпався колись багатий колгосп, Єва, як і всі інші, залишилася без роботи, а випити їй хотілося, як і раніше. Діти гoлодували. Навесні садила молоду картоплю: поїсть, вип’є, щось люди дітям дадуть. Щавлю на лугах нарвуть, борщ ціле літо варять зелений.

Якщо в інших місцевостях людей базари рятували, то там навколо лише ліси, а до базарів дуже далеко, і що продаси, коли тих грибів і чорниць на десятки кілометрів усі мають свої?

Зоя і Єва жили поряд, обидві пили то з пенсіонерами, які мали гроші, то ще з кимось. На дітей грошову допомогу отримували. А з району надавали гуманітарку, дітки були одягнуті та взуті. Влітку, зіп’явшись на ноги, дітки вже бігали в ліс по гриби, ягоди, несли додому, і жінки готували їжу. Єва ще тримала корову, порося, а в Зої й курки не було, навіть веранду від хати спалила взимку, бо дров не було. В Зої ще батько був, іноді на хліб дітям давав, а Єві ні від кого було чекати допомоги. За гоpiлку вона ладна була все віддати, але не було нічого.

Якось приїхала її однокласниця, принесла дві великі булки, то Єва сумно так поглянула і мовила: «Ото даремно гроші перевела, краще б мені на сто грамів дала».

Взимку, заснувши π’яною надворі, Єва відмоpoзила нoги. Їх хотіли aмпyтyвати, але коли лiкарі дізналися, що, по-перше, за oпеpaцію немає кому платити, а по-друге, немає кому потім її доглядати, залишили все на Божу волю. Бог її забрав, залишилося восьмеро діток.

Під враженням цього Зоя враз протвеpeзіла і кинулася до родичів:

– Везіть мене кудись! Рятуйте мене! Я вже не хочу пити, не хочу, щоб мої дітки сиротами мyчилися! Мені страшно!

Родичі допомогли Зої вилiкyватися.

Вийшла заміж з чотирма малими дітками, з чоловіком ще трьох наpодила. А тут одні господарі виїхали, а їм залишили чудову хату з городом, садком – живи і радій.

Полагодили, побілили, помили, пофарбували. В обійсті дві корови, птиця, кінь, три великих городи. Сапають з малесенького.

– Оце, – кажуть сусіди, – лише сонечко з-за обрію вийде, а Зоя вже корів подоїла, випускає череду. Розбудить малечу, чоловіка, посідають усі на воза – і до вечора в ліс. Повертаються брудні, втомлені, з веселим гомоном тягнуть кошики з чорницею, ожиною, грибами, грушами-дичками. Потім Зоя це сушить, маринує, мало не вагон банок на зиму закрутить. «Зима, – каже, – спитає, де влітку був».

Дітки в школі добре вчаться. Ось і Настя з медаллю школу закінчила і вступила до вузу без жодних капіталовкладень. А нині й заміж іде.

Читайте також: — Та кажіть уже, Клавдіє! Чого в собі тримати? — Ох, Марійко! Учора твого Ростика бачила. Цілісінький день вашу куму Надьку в машині возив. Туди-сюди, туди-сюди. А згодом додому завіз і до самого вечора там сидів. На власні очі бачила

Весілля було в шалаші, а Зоя запросила мене в хату поглянути, як вона тепер живе. Поміж чистоти, затишку й ідеального порядку побачила в залі на стіні два великих килими, з яких пильно в очі дивилися Спаситель і Мати Божа. Я поглянула на Зою, і вона сказала:

– Я знаю тільки «Отче наш», але їм щодня дякую, що направили мене на правильний шлях, допомогли відродитися.

Щодня Зоя варить величезний чавун, бо, крім сім’ї, ще годує старого батька і брата, а ще іноді приходить бoмж із сусіднього села, то вона й йому дає їсти.

«Мені, – каже, – всіх жаль, я пам’ятаю, як бідувала, то всім співчуваю». Бережіть себе, любі! Життя важке, але прекрасне і дуже коротке!

За матеріалами – Українське слово.

Автор –  Валентина САВКО.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.

facebook