Майже двадцять п’ять років тому мама чоловіка мого відповіла на залицяння свого кавалера і вийшла заміж. Тоді ми теж щойно родину створили і вона нам віддала ключі від своєї квартири у Києві, адже пішла жити до чоловіка.
А тепер у свої п’ятдесят я мушу шукати житло. І чому, бо відстоювала своє і все.
Марина Сергіївна ( а “мамою” я її вже не назву) вийшла заміж вдруге, коли їй було за п’ятдесят. перший її чоловік, батько мого, пішов у засвіти дуже рано. тож вона сама сина виховувала.
Григорій Павлович дуже свекруху мою любив і був поряд протягом усього її життя. не раз пропонував їй вийти за нього, але вона все не погоджувалась. головним аргументом було те, що син у неї ще занадто малий і вона не хоче йому іншого тата, адже ніхто і ніколи не замінить рідного.
Тож так і ходив він у кавалерах, аж поки мій чоловік не виріс і сам не одружився.
Жити ” молодята” переїхали до Григорія Павловича в село. Марина Сергіївна нам залишила свою квартиру ще й сказала тоді, що тепер ми у ній господарі.
Так і жили ми. Їздили до свекрів у село, там мої діти виросли. Ми з чоловіком так і жили у тій квартирі собі, хазяйнували, аж до минулого місяця. Одного дня на порозі з п’ятьма сумками речей і старими меблями на додачу, стояла моя свекруха.
Справа в тому, що Григорій Павлович від неї старший на добрий десяток років. двоє його дітей за кордоном завжди жили і ось, коли батько їй став стареньким, вони його вирішили забрати до себе. А от свекрусі моїй подякували, підвезли до нашого порогу і все на тому. Ніби чужі люди.
Так у моєму домі з’явилась мама чоловіка. Я людина, яка з дитинства привчена до порядку. У мене у домі завжди чисто, затишно і дуже все зручно розставлене. А тут, я приходжу з роботи а в раковині брудна тарілка і виделка.
ну раз. ну два. точно знаю. що свої такого не зроблять. Ну хто те все робить? Звісно. що свекруха. Або оце – запах натирання якогось. Вона з собою їх вагон привезла і усі такі, що й сусіди знизу оздоровлюються від самого подиху. Я мушу по приході із роботи дім провітрювати, бо ж дихати неможливо.
А оця звичка ховати у холодильник залишок своєї страви у тарілці? А зварене відро борщу на місяць то, чи як? тільки продукти переводить.
Я вже спочатку усе собі тихенько сама переробляла, бо ж не буду на кожному кроці вказувати і виправляти, але уже за тиждень не витримала. ну як можна лузати насіння в кімнаті. Каже: ” я акуратно, доню.”. Ага назіння і акуратно. а мені тоді прибирати пів дня. бо від найменшого бруду у мене око сіпатись починає.
А це, тиждень тому, я приходжу із роботи а в коридорі купа речей у коробках і мішках, а свекруха сидить. аж захлипалась. Я й зраділа, думала, що чоловік мій нарешті все зрозумів, ну або свекруху забирають діти Григорія Петровича. ну мало що, може не може він сам.
Але ж ні. Виходить чоловік мій і каже, що не мама, а ми з’їжджаємо. Я остовпіла. Чого я маю покидати свій дім. та тут мені кожен міліметр рідний. Як так?
А чоловік собі так спокійно каже, що робить це заради мене. Мовляв, бачить, як мені важко із мамю його вживатись і що я хочу бути одноосібною господинею в домі. от він і вирішив окрему квартиру винайняти. аби я там була господинею. адже ця – його мами.
От так я в свої 50 залишилась без даху над головою і мушу чужим людям оплачувати за оренду житла. Ще й господиня така, що спільної мови не знайдемо ніяк, точно доведеться знову з’їжджати, а це дорого дуже. Все зароблене йде на оренду.
А свекруха що? Каже що її вини тут не має і що то син усе закрутив, мовляв вона його про це й не просила. робить вигляд. що то не її вина зовсім.
То хто винен? Я. оце вже ні. Якщо вже ти прийшла у дім невістки, то будь добра дотримуйся якихось елементарних правил, хіба не так люди роблять?
15,07,2023
Головна картинка ілюстративна.
