fbpx

Майже двадцять років я не спілкуюсь із єдиним сином. Причина банальна – правда. Одного разу я йому відкрила очі на його ж дружину. То не була новина ні для кого, але він вперто у те не вірив, але коли я йому все як є виклала, чомусь саме я, а не його дружина. на всій вині залишилась

Майже двадцять років я не спілкуюсь із єдиним сином. Причина банальна – правда. Одного разу я йому відкрила очі на його ж дружину.

То не була новина ні для кого, але він вперто у те не вірив, але коли я йому все як є виклала, чомусь саме я, а не його дружина. на всій вині залишилась.

Ігор мій єдиний син. Ростили ми його із чоловіком у любові і достатку. Ні в чому він не знав відмови. Що могли краще, все йому давали.

Не балували, трудився він на рівні із нами, знав звідки гроші беруться, але й строгими ми бути не могли. Надто важко він нам дався.

Вимолений він у нас був, ледь із того світу повернули його нам після того, як на світ з’явився. Тож і любили, більше всього на світі.

Читайте також: Чоловік ніяк не може зрозуміти, чим же я невдоволена. Для нього то все гаразд, а от мені нестерпно в хаті знаходитись коли свекруха приходить. Ні, вона не лізе з порадами і підказками, не стає до роботи, не наводить лад у моєму домі. Але, як на мене, краще б вже так робила, якщо чесно, тоді я б хоч щось сказати могла

Чи то не зуміли ми із Степаном моїм йому вкласти понять власної гідності, чи то й справді така сильна у нього до Людмили любов була, але коли після їхнього одруження селом недобрі чутки поповзли, він не вірив.

Люда нам одразу сподобалась – моторна, працьовита, компанійська, весела. З такою ніде не сумно. Перша до роботи і до гарного відпочинку. Гармонійною вони парою були. Разом усе робили і до хліва і до кухні і на відпочинок. Ми зі Степаном дуже щасливі були, що наш син знайшов свою долю.

А потім стали до мене плітки доходити, що Людмила наша не просто так у свою бухгалтерію на роботу ходить. Де тільки і з ким її не бачили. Я лиш відмахувалась. Ну про що мова може бути? Вони з Ігорем он п’ятий рік лиш разом, люблять один одного, дитині три роки. Злагода у них і взаєморозуміння. Чи то з заздрості люди того наговорили, чи як?

Але одного разу, коли я в місті була своїми очима бачила, як невістка до готелю із якимось чоловіком заходила. Його обличчя мені знайомим здалось. Так і було, бачила я його і не раз. То ж начальник охорони у нашому заводі. А про те, що у Люди із ним любов – давно люди мені у вуха лили.

Повернулась я додому, кілька днів ходила сама не своя, навіть чоловіку нічого не говорила про те все. Думала, чи варто сину йти казати, адже ж знала, що Людмилу він кохав понад усе. Все ж зважилась – пішла. Він мене вислухав мовчки, а потім, коли я скінчила попросив піти.

А наступного ранку новина селом шириться – Людмила пішла від мого Ігоря до того чоловіка. Онука з собою не брала, лиш сказала, що при надії і що виходить заміж.

Син же не дружину, мене винною зробив. Мовляв, якби я йому все не розповіла, якби він не викликав її на відверту розмову, то й не пішла б від нього дружина ніколи. Що ми йому намагались пояснити – намарне. Після розлучення поїхав із онуком нашим світ заочі.

А за п’ять років по тому виклала моя невістка колишня фото у мережі: стоять вони з Ігорем і коли них двоє хлопців. Ось, мовляв, дивіться яка у нас міцна і дружна родина. Тобто Ігор прийняв її назад і виховував її сина, як свого.

Онук мій цьогоріч одружився, а нас на весілля ніхто так і не покликав. Живуть вони усі десь на Заході нашої країни, кажуть, що не погано, тримають свій магазин.

А про нас із татом син наш забув зовсім. Сиротами ми залишились, при живій дитині.

Оце вже ледь ходжу, чоловік на очах здає. Нема-нема а сядемо і ледь не плачемо. Все зрозуміти не можемо у чому ж наша вина?

Невже скажіть мені, я дізнавшись правду мовчати повинна була?

Ви б змовчали?

Галина Т.

24,07,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page