— Знову треба до твоєї мами! Скільки це триватиме? — вигукнула Олеся.
Максим мовчав і вдавав, що не чує її слова. А дівчина чудово розуміла, що з цим треба щось робити. Інакше їхній шлюб уже на межі розлучення.
— Все ясно! Гаразд, збирайся! — блиснула очима Олеся.
— Люба, що з тобою?
— Нічого! Дуже шкода, що до тебе досі не дійшло! — сказала дружина й продовжила пакувати речі в дорогу.
Олеся й Максим побралися 3 роки тому. Спочатку все було добре і не лише в медовий місяць. Пара в усьому намагалася знаходити компроміси й іти на поступки.
Утім, настав переломний момент, коли все пішло шкереберть.
Максим завжди захоплювався дружиною. Особливо тим, як смачно вона готує. Він чув від друзів і знайомих, наскільки розлінились сучасні жінки, а його сама біжить на кухню.
Це було дуже важко!
Максим ніяк не міг натішитися, як йому пощастило з дружиною. Особливо, коли вкотре наїдався досхочу її голубцями і котлетами.
— Ох, яка смакота! А ще є?
— Закінчилися. Завтра приготую.
— Добре, — усміхнувся чоловік, ставив тарілку в раковину й уже хотів іти до кімнати, та Олеся його зупинила.
— Зачекай, а посуд? Помий, будь ласка, я дуже втомилася, поки готувала.
Максим не любив займатися хатніми справами, але й не хотів засмучувати дружину. Тим паче після такої смачної вечері.
— Люба, в мене там футбол починається. Я трохи пізніше помию.
Звісно, він нічого не зробив. Зранку посуд так і лежав у раковині. Олесі довелося самій відчищати засохлий бруд.
— Максиме, коли ти приб’єш поличку? Мені нікуди складати книжки. Наша квартира стає схожою на звалище.
— Не перебільшуй! Я потім зроблю.
— А чому не сьогодні? Ти вкотре годуєш мене обіцянками. Скільки це триватиме?
— Вибач, я втомився.
— Від чого? Ти весь день провалявся на дивані. Я і на роботі безліч завдань переробила, і вечерю приготувала, і в магазин сходила. А ти з якої причини втомився?
— Певно, погода так на мене впливає, — відповів Максим і ліниво потягнувся на дивані.
Своєю поведінкою він щодня дратував Олесю дедалі більше. А сьогодні видав таке, що вона аж скипіла.
— Люба, в мене новини. Я звільнився.
— У якому сенсі? Ти жартуєш? — здивувалася Олеся.
— Ні, я серйозно. Начальник складна людина і колеги дістали. Неможливо працювати серед таких людей.
— Як ти міг не порадитися зі мною?
— Бо я від початку знав твою реакцію. Ми ж стільки років разом. Ти була б проти, почала відмовляти, і зрештою я б відступив. А потім іще довго шкодував би про це рішення.
— Ну ти й вигадник. А жити ти на що збирався? У мене проектна робота. Дохід стабільний, але завжди нестабільний у сумі.
— Так, я знаю. Ти головне не переживай, я знайду таку роботу, що ми з тобою в шоколаді купатимемося.
— А за квартиру чим платити? За продукти? Машина сама себе теж не заправить!
Максим тяжко зітхнув, адже чудово розумів, що дружина має рацію.
— Цього місяця візьми витрати на себе, а з наступного в нас усе буде ідеально. Обіцяю.
— Хотілося б у це вірити. Тільки варто було діяти розумніше: спершу знайти нову роботу, а потім уже звільнятися зі старої.
Минуло 3 місяці, та підходящого варіанта так і не знайшлося. То зарплатня не влаштовує, то їхати далеко, то керівник не подобається. Причин було безліч, а результат один — чоловік усе ще безробітний.
Олесі довелося влізти в борги. Позичала в батьків, друзів і навіть знайомих. Тільки одні віддасть, як одразу з’являються інші.
— Навіщо вам платити за орендовану квартиру, якщо можете пожити в мене? Порахуйте лишень, скільки грошей заощадите, — запропонувала свекруха.
— Роксолано Петрівно, дякую! А то я вже в боргах, як у шовках. Перед людьми так соромно!
— Про що мова, ми ж рідні люди. До речі, з роботою у Максима так і не налагодилося?
— Ні, усе так само.
Переїхавши у дім свекрухи Олеся чекала, що Роксолана Петрівна виправдовуватиме сина й танцюватиме під його дудку, та ні.
— Чого розлігся, мов султан на подушках? Іди пропилосось килим!
— Мамо, давай потім, я втомився.
— Від чого ти втомився? Іди, я сказала. У цьому домі хто не працює, той не їсть!
Довелося йти.
— Ти що, не бачиш, у нас кран тече? Іди поремонтуй!
— Виклич сантехніка, я не можу.
— Ще чого, навіть не збираюся витрачати зайві гроші. Все ти можеш! І навіть не смій згадувати про втому!
Погодився.
— Так, я не зрозуміла, а чому вечерю досі не зготовано? Ану швиденько підсмаж картоплю.
— Мамо, я не вмію готувати.
— Мене це не хвилює! Вчися. Думав, що раз сидиш удома, нічого робити не доведеться? Ні, так не піде. Швиденько до плити!
— Гаразд, я зрозумів.
Зустрівся Максим зі своїм другом Тарасом і заходився скаржитися на життя. Той запропонував йому іти працювати до нього на фірму.
Тут Максим уже не вередував, і пішов. куди запропонували. Йому не терпілося якнайшвидше поділитися цією радісною звісткою з родиною.
— І що з того? Думаєш, удома справ поменшає? Розчарую тебе, але ні, — відказала Роксолана Петрівна.
— Знаєш, я думаю, що раз я тепер працюю, ми з Олесею можемо знову жити окремо.
— Я не згодна. Ми ж плануємо придбати власну квартиру, так? Доки збиратимемо на перший внесок, можна й у твоєї мами пожити. Який сенс платити чужим людям за оренду? Вирішено: лишаємося тут!
Максим і рота не встиг розкрити, як усе вирішили за нього.
Минуло ще 3 місяці, і він таки вмовив дружину переїхати жити окремо. Сталося це в той момент, коли їхні стосунки більш-менш налагодилися.
Але щойно переїхали — та сама історія знову повторилася.
— Чому гора посуду у раковині? Максиме, ти маєш прибирати вдома!
— Я втомився, ти ж знаєш!
— Ні, не знаю й знати не хочу. Або ти прибираєш, або.
— Або що?
— Ми знову їдемо жити до твоєї мами. Гадаю, що Роксолана Петрівна буде рада такому помічникові.
— Ні, тільки не до неї, — залепетав чоловік.
Наступного дня квартира сяяла чистотою.
Любити дітей потрібно вміти. Не завжди наша доброта і опіка повинна проявлятись добрими словами і підтримкою. Інколи, потрібно бути Роксоланою Петрівною.
Головна картинка ілюстративна
