У моєї свекрухи прекрасний характер лише щодо мене, але вона геть інша, коли приходиться мати справу з любою донечкою. Все у її Іруськи найкраще – освіта, зовнішність і … все. Далі Іруська вийшла заміж і привела зятя жити разом з матір’ю, тій це не подобалося, але хіба улюбленій доні відмовиш?
Але я навіть в найгіршому варіанті не передбачала, який вихід з ситуації вона знайде.
Отож, мій чоловік старший від своєї сестри на дванадцять років, Ірина пізня і дуже люблена дитина. Мати й батько не бачили, як своїми вчинками тільки заохочують доньку до того, що всі її проблеми має вирішити хтось, а вона має тільки губки дути.
Отак мій Максим і вивчився, і роботу знайшов, і на мені женився, але все це якось пройшло повз батьків, бо у них Іринка чи виступала в школі, чи випускний, чи там ще щось.
Ми ж порадилися, що так навіть краще для нас, що ніхто в нашу сім’ю не лізе ні з порадами, ні з відвідинами.
За ці шістнадцять років ми збудували собі невеличкий котедж, про що мріяли дуже давно. Наші діти мають по кімнаті, Максим має камін, а я – сад.
Нам для щастя більше нічого не було треба. Звичайно, ми були на весіллі в Ірини і так само поминали батька Максима, але ці люди нам були фактично чужі.
І ось почала свекруха розуміти, що її Іруська золото, але зять міг би бути кращим, на роботі довго не затримується, любить друзів запросити в її квартиру. Вона пробувала Ірині вичитувати. Але та за чоловіком стояла горою і так непомітно сваха зі своєю думкою навшпиньки ходила по квартирі.
І ось вона знайшла вихід – син її має захистити від зятя.
– Максиме. Ти маєш з ним поговорити, як це так, що я в своїй хаті не маю ніякого права.
– Мамо, то вижени його і все.
– Як я вижену, коли Іруська за ним біжить і зі мною потім не говорить? А коли ти це зробиш, то буде по-моєму: він піде, а вона залишиться і матиме шанс знайти собі хорошого чоловіка.
Я переконувала Максима не лізти в ту родину, бо вони самі розберуться, але той мене не послухав. В результаті Ірина викликала поліцію на власного брата, а свекруха в той час сиділа мовчки і не сказала, що саме вона наполягала аби син прийшов та поговорив з зятем. Вона й не сказала, щоб зять забирався з її квартири. Просто мовчала.
– І чим ти думав?, – питаю я чоловіка.
– Та я його й пальцем не вчепив, а Ірина одразу почала галасувати та за телефон.
І одразу ж свекруха телефонує, чому це син у неї такий недолугий, що не може нічого до пуття довести.
– Подякувала мама чи тобі ще треба?, – спитала я чоловіка.
Він мовчить, а мати його й далі напосілася на нього, що він має щось вирішити, бо вона не може там далі жити, натякаючи отак, щоб він запросив її жити до нас. Але я цього не хочу. Ця жінка перетворить наше спокійне життя на казна-що і вона ще молода шістдесятирічна жінка, має добре здоров’я і може прожити легко тридцять років.
Як нам бути в цій складній ситуації? Що б ви порадили?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
