Мама говорить тост, а свекруха моя в обличчі змінюється. Поставила на стіл те, що в руках тримала і вийшла у передпокій. Уже коли я в дверях її наздогнала, та метала грім і блискавиці. “То от куди йде мною зароблене?”.
Ми з Павлом одружились вісім років тому. На той час ми обоє були студентами третього курсу і рішення одружитись стало справжнім випробування, як для нас, так і для батьків наших. Ні свекри, ні моя мама не підтримували нас. Наполягали на тому, що створювати сім’ю потрібно пізніше, адже на той момент ми не мали нічого свого і жили за кошт батьків.
Та ми не слухали тих слів і віднесли заяву. Весілля було більш ніж скромним і бюджетним, та ми кохали одне одного і нас те не хвилювало. А коли за три місяці тест мені показав дві смужки, щастю нашої новоствореної родини не було меж. Лиш батьки скрушно хитали головами і домовлялись про те, де ж ми повинні жити.
Коли ж ми дізнались, що я чекаю двійню свекри вирішили їхати на заробітки. Справа в тому, що ми із чоловіком мали таку професію, яка ніколи в селі затребувана не буде. Та й мови у нас про те, що в селі житимемо ніколи не було, всі добре розуміли, що місто наше майбутнє.
Перший час ми винаймали квартиру, а вже за три роки тато і мама чоловіка нам подарували двокімнатну. Звісно. кошти за те житло потрібно було віддавати ще кілька років, та ми вже мали власний куточок, а наші дівчаточка свою, окрему кімнату.
Звісно, я працювати на повний день не могла, адже була зайнята дітьми. Я брала підробіток, писала курсові лабораторні, робила переклади. Гроші не аби-які, та мамі я могла допомогти.
Справа в тому що мама моя ніколи не мала міцного здоров’я. Усе життя вона отримувала пенсію і працювати на повну не мала змоги. Тож коли я отримала перші гроші від свого підробітку, я всі до копійки віддала мамі. Згодом, ми з нею уже й ремонт косметичний зробили, склали гроші і оновили меблі у домі, придбали нову газову плиту з духовкою і холодильник. Не за рік, звісно, але поступово те робили.
А це, у мами моєї був ювілей – 60 років. Ми зібрали рідних і близьких, були мамині подруги. Звісною, що на те свято і батьки чоловікові прибули, адже саме приїхали у відпустку.
Ми гарно проводили час, компанія зібралась прекрасна, аж тут мама стала слово сказати. Я аж просльозилась, бо мама говорила про те, що найбільшим її досягненням і подарунком Долі є я.
— На все що нині падає ваше око, на все заробила моя донечка своєю працею невтомною. Дай Боже кожному такої дитини. Не знаю, як би я жила без своєї Надійки.
Мама говорить, а свекруха в обличчі змінюється. Поставила на стіл, що в руках тримала і вийшла поспіхом у передпокій. Коли ж я зі свекром її наздогнала, то ледь впізнала у тій жінці ще секунду тому усміхнену пані:
— То от куди гроші нами зароблені пішли – ремонти мамі робила? – кинула мені свекруха, – Ми там тобі на квартиру заробляємо себе не шкодуючи, а ти мамі умови покращуєш?
Я від несподіванки не знайшлась, що їй відповісти. Я ніяк не могла поєднати у просторі свою допомогу матері і те, що вони на заробітках. Де одне, а де інше.
Тепер на мене свекри ображені. Після того ювілею вони прямо кажуть, що тепер ми повинні виплачувати половину щомісячного внеску за квартиру, адже нашій сім’ї вистачає коштів на те, аби придбати вартісну техніку для моєї мами.
та от як ми те зможемо зробити, якщо працює лиш чоловік? та й мамі я повинна допомагати, не на салони я їй передаю ті кілька тисяч: на життя і аптеку.
Не розумію, як свекри можуть так із нами вчинити?навіщо оці сцени і надумані образи? Поясніть. невже наявність квартири у кредиті позбавило мене від обов’язків перед рідною мамою? та й гроші ті я сама заробила забувши про сон і відпочинок. До чого тут свати?
Головна картинка ілюстративна.
