fbpx
Історії з життя
Мама ледь змогла те вимовити, а Вова сидів і дивився на неї здивовано. Ні, його новина не вразила. Його дивувала мамина реакція

Батьки могли розмовляти, а коли хлопчик підходив до них, мама несподівано червоніла, а тато переводив тему на інше. Щось діялося, але Вова не розумів, що саме. Хлопчик із сірими очима любитель футболу та дворових ігор, був дуже чуйним. Йому було лише одинадцять років, але він був розвинений не за роками. І то була заслуга його бабусі.

Для Ганни Сергіївни, бабусі Вови, головним було не те, як він одягнений, чи отримав він у школі двійки, чи ходить він на заняття і чи не забуває поїсти після школи. Так, на це вона теж звертала увагу, але для неї було важливіше прищепити онуку потяг до читання. Хороша література і добрі стосунки в сім’ї, на її думку, могли виховати чуйну і добру людину.

Бабуся читала йому багато книг навіть тоді, коли він навчився читати. Вона розповідала йому багато історій. Разом вони обговорювали сюжети книг, особливості життя та відносини героїв. При цьому тато Вови вважав, що хлопчикові не потрібно читати стільки книг. Він часто сперечався з тещею, але вона змогла його переконати, що книги принесуть його синові користь. Коли Вова підросте, він сам визначиться з вибором свого шляху, книги допоможуть йому зробити це набагато швидше.

Хлопчик дуже любив свою бабусю, довіряв їй усі свої таємниці. І тепер, коли він відчув, що батьки приховують від нього щось, він спробував звернутися до неї. Уява хлопчика малювала щось неймовірне, тож Вова повинен був з усім цим розібратись. Інакше ніяк.

Багато дивних здогадів спадало на думку Вові. Його багата фантазія, спогади про різні історії з пригодницьких книг, які вони читали разом із бабусею, кожне слово батьків перетворювало на якусь загадку. Йому здавалося, що його батьки розмовляють якоюсь зашифрованою мовою.

Батьки бачили, що з їхнім сином щось явно не те. Стали водити його по спеціалістам. Але нічого не допомагало, бо батьки продовжували щось приховувати. Вова продовжував переживати. А батьки тепер все частіше обговорювали, коли сказати їхньому синові правду. Коли відкрити таємницю, яка не давала їм спокою уже який рік.

В один із вихідних днів батьки Вови під час сніданку розпочали важку розмову. Бабусі в цей час не було – вона знайшла привід, щоб піти з дому. На сімейній раді вирішили, що так буде найкраще.

– Вова, – почала його мама важку розмову. – Ми давно мали тобі сказати…

Голос мами здригнувся, але вона продовжила.

– Ми всиновили тебе. Ти був зовсім крихітним, безпорадним. Ми побачили тебе в Будинку малюка – і одразу полюбили.

Вова дуже здивувався, адже думав, що почує геть інше, якщо чесно. Він думав, що мама, або тато мають якусь недугу, або з бабусею щось не те.

— То ви здорові? – запитав з надією у голосі, – А це мені ще у першому класі хлопці розповіли. Вчителька сказала, щоб вони не заздрили. – А потім посміхнувся щиро-щиро, – Якщо усе гаразд і всі ми здорові, можна я на футбол з хлопцями піду? – і вискочив з-за столу на ходу взуваючись.

Так, Вова знав про все давно, але не вважав це чимось надважливим. Йому зараз тридцять п’ять, а він і досі щодня телефонує батькам, допомагає і сумує за бабусею. У нього теж двоє дітей із сиротинцю і троє своїх.

— Мені доля подарувала щастя мати справжніх батьків, я ніколи не зможу їм віддячити, але можу поділитись тим щастям із тими хто його потребує.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page