Мама моя просто розцвіла, а їй на хвилиночку сімдесят два роки і я все це маю перекреслити. Не для того я стільки сил витратила аби її до себе перевезти, щоб тепер знову на ті ж самі граблі наступати

Маму я перевезла з села до себе рік як, після того, як сусідка її застала на підлозі. Я й до того її умовляла переїхати до мене, але вона не хотіла, казала, що в селі все її життя, а в місті вона навіть не знає чим себе зайняти.

Дивно таке чути від людини, яка сорок років пропрацювала в місті і тільки десять років на пенсії пожила з татом в селі. Але мама казала, що не хоче міста за ніякі гроші.

– Що я там не бачила? Шум і гам, а тут мені спокійно і друзі всі біля мене, кожного дня є мені заняття, а в місті що я робитиму?

Але вже як не стало тата і як маму почало отак підводити здоров’я, то вона таки до мене переїхала.

Знаєте, на початках, то я ще її всюди водила по місту, ми гуляли в парку, але я не можу кожен день так гуляти, бо у мене робота. І тут бачу, що мама моя так засумувала, що й не передати.

– Вези мене назад в село, бо я тут не можу собі заняття знайти.

– Мамо, та стільки по телевізору всього цікавого. Хочеш – плети, вишивай, в’яжи, серіали дивися.

– Не хочу, – відказувала та і йшла до себе в кімнату.

Я бачила, коли верталася з роботи, що вона дивиться у вікно, наче виглядає мене, але погляд її був дуже далеким.

І якось в парку мама мені шепнула:

– Це наша сусідка, вона з будинку навпроти, завжди щось порається на клумбі.

– То, може, познайомишся з нею?

– Та яке. Ці міські такі, що не знати, як і підійти до них.

Але я вирішила діяти і ми наздогнали ту жінку, а я завела розмову.

– Я рада знайомству, – сказала пані Ольга, – Бо я тут теж новенька, син мене з села перевіз до міста, а я себе й зайняти не маю чим.

– І я, – вихопилося в моєї мами.

А далі жінки вже між собою почали гомоніти, що мені аж на душі було весело, що вони порозумілися.

А далі більше – вже моя мама вдома не сидить, бо у неї купа справ з Ольгою: то новий рецепт, то вони йдуть на гурток для літніх, то вони на концерт зібралися.

Ольга стала частою гостею в нашій квартирі і мама ходила до неї в гості.

Все було чудово до того моменту, доки мама не заговорила про те, що, як виявляється, син Ольги розлучений.

– Ти подумай, доню, яка у нього чудова мати і яка буде чудова свекруха!

– Мамо! Знову ти хочеш на ті ж граблі наступити?

– А що я такого сказала? Не всі такі, як твій чоловік.

– Та не в чоловікові справа, мамо, а в тому, що ми можемо не підійти один одному і тоді Ольга так вчинить, як моя свекруха!

Мама задумалася і було чого, адже вона дуже ладнала зі свахою, вони часто зідзвонювалися, годинами балакали, навіть в гості один до одних їздили. Але вартувало мені покинути Максима, як все припинилося.

Свекруха почала мене в усьому винити, а те, що її син мені роками не був вірний, то дрібниця. Вона не просто забула маму і мене, вона навіть рідних онуків не хотіла бачити. Добре, що діти вже були дорослі і їм вже діло є лише до себе, але мені ж те все неприємно. Як це так викреслити рідних онуків зі свого життя.

– Мамо, я ще собі чоловіка знайду, а ти таку подругу не знайдеш!

Я вважаю, що в цьому випадку жіноча дружба набагато важливіша за якісь примарні стосунки, хіба ні?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page