Мені змалку втовкмачували, що треба собою щось являти аби ти була цінна.
– Не маєш ти, Валю, краси, тому важко тобі буде. Вчися добре і тоді будеш може мати доброго чоловіка, – повчала мене бабуся.
Коли мої перші стосунки закінчилися пшиком з дуже побутових причин, бо жили ми зі свекрухою і вона дуже тим мені докоряла, що я нічого не маю. І ось на цьому фоні я запалилася мати свою квартиру і щоб краєвид з вікна чудовий і ремонт сучасний. І тоді вже точно кохання мене не мине.
Я десять років важко працювала за кордоном і на все заробила, про що мріяла, моя квартира була моєю гордістю, в пастельних тонах, сучасна техніка і ідеально припасовані меблі. Меблі і ремонт мені обійшовся навіть дорожче, ніж сама квартира, але я не шкодую за жодну копійку.
Нарешті я вернулася в Україну, бо бачу, що зараз чоловіків купа, а жінок обмаль, отже, у мене є шанс.
І правда, з’явився гарний чоловік, сорока років, мій ровесник, який почав до мене залицятися. Він був викладачем в інституті, вмів гарно говорити і я почувалася трохи не в своїй тарілці, але ж у мене є козир – власне житло, тому ми маємо бути на рівні. Так я собі думала.
Коли ми вже пройшли всі романтичні стадії, відвідали театри і кіно, то вже я вирішила запросити його до себе на вечерю.
– Що ж, хотів би я подивитися, як ти вклала свої гроші, – усміхнувся він, бо я вже розповіла, що маю власну квартиру.
Я так хвилювалася, словами не передати. Запекла курку і зробила грецький салат, спекла шарлотку і кава. Подумала, що цього має вистачити, бо навіщо багато наїдатися.
Привела себе в порядок і стала чекати чоловіка.
Перші його слова були про те, що будинок не практичний, бо видно, що недавно побудований, а вже обсипається облицювання.
– Господи, що за колір, Валю, – вигукнув він, – Ти ніколи не планувала сюди привести чоловіка?
Він зазирав в кожен кут, коментував ремонт і матеріали.
– Скільки ти на це витратила? Ти серйозно віддала такі гроші цим криворобам? Я був про тебе кращої думки.
Далі йому не подобався поверх, сонячна сторона і відсутність килимів на підлозі.
– Я мерзну в ноги і як ти мені накажеш ходити?
– Тут тепла підлога, – прошепотіла я.
– Все з тобою ясно, сподіваюся, ти хоч смачно готуєш, – пробубнів він і пішов на кухню.
Від такої поведінки я не знала, що й робити, звичайно, що частувати мені його вже ніяк не хотілося, але слова десь пропали, в голові були лише його слова про квартиру.
Машинально накладала їжу і ніяк не могла зібратися.
– Мама моя так курку не запікає, це не корисно. В тебе є йогурт, бо після такого мені він потрібен.
– Ні, ти знаєш, можеш піти і купити, він в низу в магазині.
– Ну ти даєш, Валю, ти мене посилаєш по йогурт? В твоєму становищі ти сама б мала побігти і купити.
– Знаєш що?, – кажу вже я, – Ти зараз підеш не лише за йогуртом, а й далі… додому.
– Та дуже треба, – він схопився і пішов.
Я мусила робити генеральне прибирання аби вивітрити його дух з моєї квартири. І тепер сама себе питаю – а що це таке було?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
