Мама нас із сестрою з дитинства вчила, що свекруха, то друга мама нам буде. Та й бабуся татова нам якось ближчою була завжди і я щиро здивувалась у віці вже дорослому що то мама батька а не мами, бо ж та так тепло ставилась до матері, що тільки рідна так і може.
Тож не дивно, що я щиро вважала, що стосунки зі свекрухою можуть бути теплими й довірливими. Тож не очікувала я на те, що мої сподівання розлетяться вщент у перший же день знайомства з мамою Артема.
Вона дивилася на мене так, наче я – найбільша помилка її сина. Особливо вразило те, як вона з яким обличчям вона зронила оті слова у мій бік:
— У мого Артема були кращі кандидатури. Постарайся, дівчинко, адже тобі буде дуже важко втримати його.
Той момент став вирішальним. Я зрозуміла, що не слід чекати нічого доброго від нашого співіснування. І хоч ми жили одне від одного на відстані 120 кілометрів, та що така відстань для справжньої нелюбові?
— Що це за пил на полиці? А мій Артем любить, коли все блищить.
— Що ти дала йому на вечерю? Цей суп взагалі можна їсти?
Я, вихована у сім’ї де всі одне одного підтримували і поважали, намагалася стримуватися, зберігати спокій, адже вірила свято у те, що вона зміниться. Побачить яка я хороша, як люблю її сина і полюбить мене мов рідну донечку.
Але надії розвіялись після її чергового “особливого” візиту. Того дня Артем був на роботі, а я залишилася вдома сама. Зранку я займалася справами, аж раптом почула стукіт у двері. Відчинивши, побачила перед собою свекруху.
— Я ненадовго, — сказала вона, ніби вибачаючись, але її дії говорили про інше.
Вона безцеремонно пройшла до кухні, відкрила холодильник, дістала щось смачненьке й почала їсти. Потім почала оглядати кімнати, заглядаючи у кожен куток. Наостанок, не сказавши мені жодного слова, просто пішла.
Я була здивована, але вирішила не загострювати ситуацію. Проте ввечері, коли Артем повернувся додому, мене чекала несподіванка.
— Антоніно, — почав він з порогу, і я відразу зрозуміла, що щось не так. — Мама сказала, що в тебе вдома був якийсь чоловік.
Я дивилась на свого чоловіка і не знала як реагувати. Від обурення образи, аж сльози на очі вийшли.
— Що? Який ще чоловік? – дивлюсь прямо в очі.
Артем був серйозний, навіть обурений. Мене це зачепило найбільше: він не хоче довіряти мені?
— Мама сказала, що бачила його сама коли до тебе приходила. Хто він? Давно ти так зі мною?
Такі ситуації найскладніші. От коли ти не винний абсолютно, не очікував такого, але повинен довести, що все що про тебе говорять – маячня.
— Якщо ти мені не віриш, подивися записи з камер у під’їзді і біля будинку, — кажу мало не плачучи, – Ти хоч розумієш, як ображаєш мене зараз? Ти віриш матері яка мене терпіти не може, а не мені.
І Артем пішов дивитись записи. Повернувся темніший від хмари. Вибачався. але я бачила, відчувала, що він все ще не вірить мені і в ньому оселилась ота бридка недовіра, хоч нічого не могло стати причиною такого ставлення до мене.
Ввечері ми разом переглянули записи, на яких було видно лише мене та свекруху. Жодного “чоловіка” не було. Артем зітхнув із полегшенням і навіть засміявся:
— Ну і фантазія у моєї мами.
Але мені було не до сміху. Після цього я сподівалася, що свекруха заспокоїться, але все лише погіршилося. Вона вирішила перейти до більш витончених методів.
У квартирі почали з’являтися чужі речі – чоловічі шкарпетки, футболки. Я знаходила їх у найнесподіваніших місцях: у шафі, під диваном, навіть у ящику з кухонними рушниками.
— Що це? — якось запитав Артем, тримаючи в руках чергову знахідку.
— Це не моє, і ти це знаєш, — відповіла я, ледь стримуючи сльози. – Тобі показати скільки всього я назбирала останнім часом. От тільки мама твоя ве ніяк не може розібратись які то габарити у мого кавалера. Він носить 30, чи 56 розмір. Одного разу шкарпетки 36 розміру знайшла, це при тому, що напередодні ти викинув 44.
Останній візит свекрухи був фінальним акордом у тому абсурді, що вона влаштовувала до того. Артем затукав її. коли та пшикала мою куртку чоловічими парфумами.
— Мамо, ти більше не можеш приходити сюди, — сказав він твердо. — Це – садок дитячий, чесне слово.
Вона тут же розплакалась почала розповідати, що бачила мене з іншим, от тільки я маскуюсь надто гарно, а її син геть осліп і оглух:
— Ти ще повернешся до мене і скажеш, що я права була, – сказала виходячи, – Ти маєш гріх сину – образив єдину людину. яка любить тебе по-справжньому.
Нині у на з’явився синочок – точна копія матері мого чоловіка. Він схожий до неї так, що й не віриться. Свекруха часто телефонує сину. просить дозволити приїхати. відвідати онука, вибачається і каже, що все усвідомила.
Чоловік непохитний, каже, що раз на тижні у кафе ми зустрітись можем, більше – ні. А мені свекрухи дуже шкода. А може вона і справді змінилась. Може поява онука відкрила їй очі і вона нарешті усвідомила, що ми сім’я і я її доня. а не ненависна невістка?
Головна картинка ілюстративна.
