Я розлучена і живу з мамою. На жаль, мій колишній чоловік покинув мене, як тільки дізнався, що я не можу мати дітей. Ми прожили з ним шість щасливих років, і я думала, що розлучити нас ніщо не зможе. Після розлучення я три роки була одна, без чоловіка. Але поруч була моя матуся, яка допомогла мені вийти зі стану покинутої жінки і повернутися до нормального життя. Для себе я ж вирішила, що більше ніколи не довірюся чоловікам. Я знайшла собі нову роботу, схудла, відростила довге волосся і стала схожа на модель. А мій колишній чоловік одружився вдруге, але ми більше не зустрічалися. І я навіть його пробачила.
Але рік тому я випадково познайомилася з вельми цікавим чоловіком. Більш того, він нещодавно запропонував мені офіційно оформити наші відносини. Мені чомусь захотілося йому повірити. Він розповів, що його колишня дружина завела собі молодого коханця, незважаючи на те, що у них в шлюбі є двоє чудових синів. Як же жінки так можуть, я б ніколи не дозволила собі такого. Треба сказати, своєму новому чоловікові я відразу сказала, що не зможу подарувати йому дитину. Зізнаюся, чесно, я чомусь не переймалася, що він мене покине. Тим більше у нього вже є діти.
Так ось, мій коханий залишив свою квартиру дружині і дітям, і я запропонувала мамі, щоб мій обранець переїхав до нас, у велику і затишну квартиру. Але мама проти. Вона вважає, що чоловік повинен забезпечити житлом свою нову сім’ю, а не претендувати на чужу квартиру. Чому мама така категорична? Вона ж, як ніхто інший, має розуміти мене.
У мене є ще брат, який живе окремо в орендованій квартирі з дівчиною. Може мама мріє жити з ними, але тільки мені не хоче зізнатися в цьому? Але я звикла жити в нашій квартирі і навіть ніколи не думала, що колись поїду звідси. Ми з моїм першим чоловіком теж тут жили.
З рідним братом у нас занадто натягнуті відносини: у нас різні погляди на життя, ми не розуміємо один одного, та й в дитинстві ми не дружили. У нього була своя компанія, а я частіше проводила час вдома з батьками. Але наш батько, якого не стало п’ять років тому, сказав матері, що ця квартира залишиться доньці. Тому, навіть якщо мама і захоче жити з родиною брата, то їй потрібно буде переїхати до нього. Але чи виявить бажання брат, чи захоче жити з мамою?
Я ще думаю, може мама більше не бажає приймати в будинок чужих чоловіків? Але я ж вже кілька разів їй пояснювала, що довіряю коханому і хочу жити разом з нею і обранцем в одній квартирі. Що ж її зупиняє? Чому вона не дозволяє жити йому з нами? Я не хочу йти на знімну квартиру, коли у мене є житло.
Врешті, квартира переписана на мене ще за життя батька. Мама тут живе лише з моєї ласки. Так чому я повинна у когось щось питати? А з іншого боку – вона моя мамуся, найрідніша мені людина і саме вона мене підтримує у всьому. І як правильно вчинити я уже й сама не знаю.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
