fbpx
Історії з життя
Мама повела їх не на ринок, а незнайомими вулицями. Згодом вони зайшли у якусь будівлю. Ненька залишила їх у коридорі, а сама постукала у двері кабінету. Її не було кілька хвилин, відтак вона вийшла і пояснила хлопчикам – вони мусять трохи пожити у цьому місці. Тут їм буде добре, а вона за ними невдовзі приїде. Так треба. Відтоді Вадик більше ніколи не бачив неньки. Але зла на неї не тримав

Усі роки в інтернаті Вадик дуже сумував за матір’ю. Нишком від вихователів та друзів надіявся: найближчими вихідними вона приїде за ним і забере додому.

Він добре пам’ятав, як мама залишила його із меншим братиком у цих стінах. За кілька місяців до того у них вдома оселився дядько Сашко. Він відразу незлюбив хлопців, сварив їх за найменшу провину. День у день дорікав мамі на кухні, що не буде годувати «чужі роти».

За матеріалами – “Уют”.

Одного разу ненька втішила малих радісною новиною – вони поїдуть до міста, адже Вадикові треба придбати шкільне приладдя, а молодшому, п’ятирічному Володі, – нові кросівки.

Але мама повела їх не на ринок, а незнайомими вулицями. Згодом вони зайшли у якусь будівлю. Ненька залишила їх у коридорі, а сама постукала у двері кабінету. Її не було кілька хвилин, відтак вона вийшла і пояснила хлопчикам – вони мусять трохи пожити у цьому місці. Тут їм буде добре, а вона за ними невдовзі приїде. Так треба.

Відтоді Вадик більше ніколи не бачив неньки. Але зла на неї не тримав. Коли подорослішав, усіляко виправдовував її. Про те, що мама зрадила їх заради дядька Сашка, старався не думати.

Вадик ріс спокійною, слухняною дитиною. Його хотіла взяти за сина не одна прийомна сім’я, але хлопець завжди відмовлявся. А ось Володю невдовзі усиновила італійська родина.

Після закінчення школи Вадим вивчився в училищі на лицювальника-плиточника. Старанний і роботящий, він швидко знаходив собі замовлення. Хлопця хвалили за його золоті руки.

А Вадик мріяв лише про одне – знайти маму. І якось, тамуючи страх перед зустріччю, подався до рідного села. У знайомій до болю хаті жили незнайомі люди. Тоді хлопець навідався до сусідів і ті розповіли йому, що їхня з Володею ненька живе у будинку престарілих. Адже після того, як мати залишила синів в інтернаті, Олександр не вгомонився. Навпаки, відчувши, що жінка кориться йому у найменших дрібницях, почав цим користуватися. Життя доброго і спокійного у них не було.

Лікарі ледь виходили Вадимову матір після родинних чвар і розбірок, та поставити на ноги не змогли. Неходяча, вона стала нікому не потрібна. За Олександром, що втік від правосуддя, і слід простиг. Ось так безпомічна жінка і потрапила у притулок для стареньких та інвалідів.

Вислухавши оповідь, Вадим ледь стримав сльози. Недуга матері не злякала хлопця. Не гаючи часу, подався до будинку престарілих. Коли побачив на подвір’ї силует у візку, йому защемило в середині. Спочатку матір його не впізнала. Коли ж Вадим сказав, хто він, жінка довго плакала і просила вибачення. А син тільки втирав їй сльози і запевняв, що давно простив її.

Невдовзі Вадим забрав маму до себе додому. Так і живуть удвох. Про вчинок неньки і роки розлуки намагаються не згадувати. Хлопець винаймає квартиру, але запевняє, що незабаром у них буде свій дім, бо уже кілька років він відкладає на нього частину заробітку. А ще Вадим дуже хоче зустрітися із Володею. Намагався розшукати брата через Інтернет, але марно. Тому надіється, що рано чи пізно Володя сам дасть про себе звістку з Італії.

Автор – Ілона Андрощук.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.