Вийшла заміж я зовсім недавно. Наші стосунки закрутилися досить швидко. Він був викладачем в моєму університеті, ну а я, звичайною студенткою, у якої було ентузіазму хоч відбавляй, але більше, на жаль нічого. Я жила на той час в гуртожитку, і це було досить складно. З мамою я не знаходила спільної мови і пішла з дому ще в 17 років, ось так і жила далі по гуртожитках, і орендованих кімнатах. Єдиною радістю були лекції Андрія Борисовича. Він сподобався мені з першої зустрічі.
Якось я затрималася в університетській бібліотеці до пізнього вечора. Мої очі вже самі закривалися від нескінченної кількості книг і прочитаних сторінок, але ось відчинилися двері, і зайшов він – мій улюблений викладач. Він здивувався, побачивши мене, але в той же час на його обличчі з’явилася досить дивна посмішка, ніби він знав, що я сиджу тут. Мені здалося, що побачивши його я відразу ожила, наче й не просиділа тут кілька годин перед цими нескінченними книгами. Він підійшов і у нас зав’язалася розмова, про яку я мріяла останні два роки. Я розповіла, що сильно відстаю, а він запропонував допомогти. Так ми і сиділи в бібліотеці, тільки розмови про навчання плавно зійшли нанівець.
Так в моєму житті з’явився коханий. В університеті ми грали свої ролі викладача і студентки, а за його межами – закоханої пари. Андрій наполіг на тому, щоб я помирилася зі своїми батьками. Він, як міг, організовував нам зустрічі і це сталося. Мама попросила пробачення за свою поведінку, а я за свій складний характер. Так в моєму житті крім чоловіка з’явилися і батьки.
На останньому курсі університету, мій коханий запропонував стати його дружиною. Ми скромно розписалися, і тоді постало питання, де нам жити. Я вперто не хотіла жити з його батьками, адже на свою квартиру мій чоловік ще не заробив. Краще вже з моїми, подумала я. Як я помилялася…
Перший час мої батьки намагалися з усіх сил. Але судячи з усього час, що минув окремо без мене, їх сильно змінив. Мама раптом вирішила виправити всі прогалини в моєму вихованні. Почалося все з того, що перед тим як кинути речі в пральну машинку – їх треба замочити і запрати, посуд краще мити в мисці, що б заощадити воду і навіщо зайвий раз включати пилосос – адже можна і віником замести. Так тривало день у день.
Мій чоловік захищав свою тещу, знаходив їй виправдання і мирив нас щоразу після чергової сварки. Такого зятя ще пошукати треба, але мама не поділяла мого ентузіазму. Коли ми були вдвох, я постійно вислуховувала, що викладач в інституті – це робота не для чоловіка. Що він повинен заробляти гроші, а не поглядати студенткам. «І що це за чоловік, який не має свого житла?», – запитувала моя мама. А Андрій так добре відгукувався про моїх батьків і не знав, що вони говорять за його спиною.
Днями я запропонувала йому з’їхати. Думала, будемо орендувати квартиру, і жити окремо. Але чоловік вперто не розумів, чому я не хочу залишитися тут: в будинку своїх батьків. А сказати йому я не наважувалася. А ще й відбулися одночасно дві події, які не дають нам можливості з’їхати. Перша – це те, що я при надії, а друга – Андрію зменшили кількість годин, а значить і зарплата стане ще меншою. Моя мрія виїхати з цього дому, так і залишиться мрією.
Ну як мені бути? Чи варто розповісти чоловікові, що він дуже помиляється на рахунок своєї тещі і тестя?
Як бути в цій ситуації, адже я так більше не можу. І жити з батьками неможливо і переїхати немає можливості.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
